Розділ 38. Страх та перезавантаження

Днями та ночами, рівно двісті вісімдесят три дні я мріяла про сьогоднішній день. Уявляла як покину ненависті мені стіни та залишу за спиною усе погане: проєкт з усім, що випливає, наглядачів та всіх тих, хто бодай чимось нагадуватиме мені про "Вітам".

То чому я зараз не радію? Чому не радіє моє серце, а лиш кров'ю обливається та стискається до болю в поганому передчутті? Чому мій мозок не може повірити та прийняти ситуацію? Чому тіло напружується, готуючись до підступу, в очікуванні чогось неминучого?

Двісті вісімдесят три дні стали для мене переломними. В більшій мірі вони принесли мені втрати, та вже якщо бути чесною, то тут я знайшла нового друга. Не знаю, чи можу так назвати Даніана, та мені б хотілося. Хотілося б відчути себе не самотньо у цьому світі, у цьому проєкті.

Ще й досі моя внутрішня недовіра не дає йому повністю проникнути під мою шкіру, ще й досі мене лякає його, не відома мені роль серед нас, але я рада, що у свій час випустила його. Він став проблиском світла для мене, і я йому за це вдячна.

Колись я думала, що залишу ці стіни та почну жити власним життям як і до цього, та я обманювалася. Цей проєкт підкорив мою волю, позбавив мене можливості вирішувати, бути собою, і навіть зараз піднімаючись в ліфті я покидаю цю клітку не за власним бажанням, а тому, що так вирішили інші.

Це ще не кінець — це лише початок. Я знаю це. Я відчуваю. Відчуваю, що найважче ще чекає попереду, найстрашніше поступово насувається і я не впевнена чи зможу подужати це, чи зможу протистояти.

В ліфті нас шестеро дівчат переодягнених у нову, більш якісну уніформу темного кольору, інші вже чекають на даху, адже там злітні майданчики для шатлів, які повинні нас доправити в нове місце, з якого почнеться новий раунд за наше життя.

Я бачу на обличчях дівчат посмішки, їх очі падають від радості, а в моїх очах читається тільки страх.

Я передивилася вміст міні-гаджету. Переслухала цілі та задачі покладені особисто на мене і зрозуміла, що це все безглуздя. Тупі та примітивні завдання в основному зобов'язували мене не крутитися під ногами у інших та бути слухняною дівчинкою працюючи на об'єднання колективу. Ні слова про чистий геном, ні звуку про те, що буде з нами далі.

Зважаючи на це все, розум не піддається логічним висновкам, мета та дії проєкту не сходяться та не підлягають осмисленню, а я не можу сліпо виконувати накази. Хочеться зірватися та втекти. Куди? Не знаю. Аби подалі від цього усього.

Стулки ліфту відчинилися і ми виявилися на даху будівлі, де нашому погляду відкривалася метушня. Десятки людей сновигали у різні боки виконуючи свою роботу. У багажний відсік шатла один за одним відправляли масивні ящики з номерними знаками кожного із першопрохідців. Ковзнувши оком, я навіть побачила той, що призначався мені. Слідом пішли ящики з провізією, але їх було не так багато, і ще якісь незрозумілі, які відрізнялися маркіруванням та системою захисту.

Легкий вітерець вдарив в обличчя і ніздрі автоматично відреагували, втягнувши в себе декілька жадібних котків, але повітря важко було назвати чистим. Я вже й забула його якість у Нижньому та Верхньому містах, будучи цілодобово закритою у стінах цієї будівлі, яка була оснащена висококласною системою вентиляції, що очищала кисень. Але легені швидко адаптувалися та згодом різницю було майже не відрізнити.

Перший крок зробити було емоційно важко, та я зробила це, адже там на плато на мене чекав Даніан. Він жадібно вдивлявся в мене і за мить махнув рукою, запрошуючи до себе, а коли я вийшла з ліфта та зробила йому крок на зустріч, він почав крокувати до мене так само. Зовсім скоро ми вже стояли один проти одного, а я не переставала ловити на собі його погляд, який звісно мене бентежив.

- Тобі йде цей колір, - почав перший мій напарник, - А ця уніформа робить тебе більш войовничою...

- Справді? - запитала, бо й гадки не знала як виглядаю у новій уніформі. Часу роздивитися на себе в дзеркалі взагалі не було. Одягалася поспіхом під настирними очима наглядачки, яка постійно підганяла, не даючи змоги навіть розслабитися.

- Так, - подарував милу посмішку, - тільки очі видають усю невпевненість та переживання.

- В цьому я не сумніваюся... - протягла іронічно.

- Зліт за декілька хвилин, - перевів мову та показав рукою у напрямку шатла, завантаження якого пройшло вдало. - Ходімо займати місця.

- Добре, - неохоче кивнула та попленталася за Даніаном ніби збиралася на плаху. Навіть під час випробувань я не була такою скутою та переляканою, жваво відкривала для себе нові та цікаві горизонти у голографічних кімнатах, але зараз я боюся тих горизонтів, які чекають на мене попереду.

За декілька хвилин всі Адами та Єви вже сиділи на своїх місцях, пристебнуті пастками безпеки. Даніан обрав місце якраз навпроти мене, і не можу сказати, що дуже була цьому рада, тільки з тієї причини, що сьогодні він якось по особливому на мене дивився, ніби роздягав, впивався в мою плоть, а я не могла просто витримати цього погляду, совалася на кріслі ніби на розжареній пательні. Тому, аби втекти від нього, я відвернулася до широкого прозорого вінка, біля якого вмостилася та робила вигляд, що мене зацікавило те, що було за межами нашого літального апарату.

Ще декілька хвилин і люки були зачинені, а за ними сам шатл поступово почав підніматися в повітря так, ніби йому не були писані закони термодинаміки — плавно, спокійно, розсікаючи повітря як лезом.

Згодом під нами відкривалися будівлі Верхнього міста, а ми споглядати за ними з захватом з висоти пташиного польоту. Це було так хвилююче, так захопливо, і я зрозуміла, що занадто великий спектр емоцій навалився сьогодні на мене. Чи витримаю я?

Світ в моїх очах перевернувся за одну мить.

"О, ні!" - зірвалося в мене в голові як ядерна бомба, покриваючи все тіло спазмами. Страх підійшов до горла та перекрив повітря, шлунок відреагував як зрадник та потроху почав проситися на волю.

Те, чого я боялася все своє свідоме життя було перед очима і наш шатл направлявся прямо в епіцентр мого страху. Залізна машина з членами екіпажу та дітьми тримала курс на стіну. Ту кляту та прокляту стіну, яка мучила в кошмарах та не давала спокою у реальному житті.