Розділ 32. Гаряче

В той момент мене пройняло відчуття того, що для цієї рудоволосої дівчини саме перетин купола вже став найбільшою перемогою, адже залишалося лише чекати, коли купол розтане до висоти, яку її напарник зможе перетнути, і тоді випробування закінчено. У секунду в моїй голові задзижчав рій думок, який просяк мене позитивними емоціями радості від того, що це все скоро закінчиться і що перемогу здобуде не Єва 369 зі своєю свитою, але одночасно мене скрутив страх від неминучості нашої поразки, від чого я мигцем подивилася на наші з Даніаном браслети в очікуванні страшної кари, нервово примруживши очі.

- Біжи! - голосно прокричав напарник Єви 149, розбивши всі мої думки і одночасно розбивши всі шанси на свою перемогу, адже його крик став саме тією помилкою, яка коштувала йому всього. Адже на його крик, поступово відреагували інші учасники бійні. І всі вони як один в одну мить ока зірвалися, забувши про загальне побоїще і рвонули в його сторону стрімко обтікаючи по контуру енергетичний купол, який розпадався набагато повільніше ніж хотілося рудоволосій, коротко стриженій дівчинці з очима як у ляльки.

- Пора, - поклав руку на моє плече мій напарник, різко перебивши все те видовище, на яке ми жадібно дивилися останні кілька хвилин. Він провів своєю рукою, погладжуючи моє плече, немов таким чином заспокоюючи мене і надаючи сили на перший ривок. Від його дотику і відчуття тепла від його руки, я трохи заспокоїлася, відчувши себе на мить в безпеці, розуміючи, що зараз саме час зібратися, і пробіглася очима по галявині.

Ще раз оцінила наше становище і становище кожного учасника окремо, прикинувши в голові кілька варіантів рішення нездійсненного завдання, і схопила обома руками Даніана за плечі, нервово притискаючи накачані і щільно складені м'язи хлопця.

- Пообіцяй, - різко, дивлячись прямо в його очі і зовсім не дихаючи, - що не вб'єш нікого. Пообіцяй! - Додала я ствердно ще раз, чекаючи відповіді, яку так хотіла почути, - Пообіцяй мені, що залишишся тим, в кого я вірю, кому довіряю, кого ціную і приймаю...

- Постараюся, - тихо прошепотів Даніан невпевнено, і ця невпевненість чулася не тільки в його голосі. Все його тіло говорило, що я просила про непосильне в нинішньому положенні і в наявних умовах. Він недбало перевів увагу на захисний щит на моїй руці, відвів її в сторону і активував пристрій на моєму зап'ясті, який в одну мить загорівся наче феєрверк як за годинниковою стрілкою, окресливши прозоре енергетичне поле рівної круглої форми, яка швидко ущільнилась та стала цілісною.

- Постарайся не нарватися, - прошепотів Дан, ніжно заклавши мій недбалий і неслухняний локон за моє вухо, що привело мене в збентеження, - тим більше, що у мене на тебе ще грандіозні плани, - включив далі мій напарник свої захисні прийомчики у вигляді безглуздих жартів, - ми обов'язково виберемося звідси. Ось це я можу тобі пообіцяти!

Даніан підвівся на повен зріст, випростався, вирівняв свій масивний торс, і вдихнувши на повні груди повільно попрямував в напрямку купола. Ніхто навіть не звернув на нас увагу. У цей момент всі були зайняті звірячим забиванням Адама 287, який так і не встиг перейти через кордон і не міг втечею покинути територію галявини, залишивши свою партнерку на розтерзання.

Шістка, немов кровожерливі, об'єднавшись і знову згуртувавшись проти спільного ворога раділи перемозі над противником. А в цей час, коли Адам 287 взяв на себе всю лють противників, які зовсім ще недавно були друзями, знайомими, колегами по навчанню, сусідами в сальному блоці, Єва 149 спробувала хоч якось закінчити цей жах і перетнути фінішну лінію самостійно. Невисока і тендітна дівчина в очікуванні дива, з розбігу перетнула межу. П обличчю та по переляканих і залитим сльозами очах було видно, що вона програла цей раунд і що всі їхні старання були марні, адже перетин лінії нічого не дав, і їй більше нічого не залишалося як повернулася назад до краю купола, і в пекельних муках і несамовитих криках спостерігати як її любов забивають до напівсмерті. Ще кілька секунд в нестерпній істериці, і вона впала на землю, від відчаю і безпорадності, не маючи можливості допомогти Адаму 287.

Там, наодинці зі своїми страхами, вона кричала до тих пір, поки купол повністю не розпався. І як тільки останній шматочок прозорої субстанції, яка ще зовсім недавно була частиною енергетичного купола, доторкнувся до землі, а через пару секунд зовсім розтанула, Єва 271 переступила через невеликі залишкові руїни. Вона дістала з кишені лазерну зброю і направила її прямо в лоб рудоволосої убитої емоціями дівчини, яка немов у ступорі, більше нічого не могла зробити аніж несамовито ридати і задкувати до свого напарника, пізніше простягнувши свої руки до закривавленого множинними побоями тіла.

- Ми домовлялися не використовувати зброю проти один одного, - промовила світловолоса панянка, єхидно посміхаючись і стираючи струмочки крові зі свого чола, при цьому всі так само утримуючи зброю на лобі поваленої, - але з тобою у нас домовленості не було...

- Стріляй, - відчайдушно в крижаному спокої відповіла дівчина, моментально перекривши свої крики, загнавши їх глибоко всередину, не відводячи погляду від свого коханого, що стікав кров'ю неподалік.

В її очах вже не було страху, все чого вона боялася вже і так сталося, і вона з усією сміливістю, що залишалася в її емоційно і фізично виснаженому тілі, вона стала перед своєю мучителькою на коліна, обхопила зброю двома руками, ще щільніше притягнувши її до себе.

- Стріляй! - впевнено сказала вона далі, - Стріляй сміливіше! Вже краще померти, ніж бачити, як ви вбиваєте останні крихти людяності на цьому грьобаному випробуванні, що немає сенсу!

Мені було зовсім нестерпно дивитися на всю цю картину, яка була цілком і повністю просякнута жорстокістю, шаленим страхом, пекельним болем і відданою любов'ю. Весь цей вир подій і цих гострих відчуттів отруював мене заживо, роздираючи з середини і пророщуючи там зерно переживання і засудження такої поведінки учасників випробування. Саме це все і послужило для мене таким собі каталізатором, несправним тумблером, що миттєво перемкнувся в моїй голові, необдумано змусивши мене рвонутись вперед. Я не усвідомлювала що роблю, немов мої рухи були рефлекторними. Мої ноги як шалені рвалися в бій в прискореному темпі в напрямку до дівчат. У цей момент в моїй голові не було думок, в тілі не було страху, в очах не було ясності, а в вухах відлунням віддавався лише фоновий шум і доносилися нечіткі уривки слів Даніана, які я не могла розібрати.