Розділ 23. Початок основного випробування

Вийшовши з недавнього “інформаційного центру” я натрапила на нові відкриті двері ліфта попереду, над яким, як тільки я переступила поріг попереднього ліфта, яскравим червоним світлом запалав таймер зворотного відліку тривалістю в п'ять хвилин. Зволікати не було часу, і я швидко почала розглядати по сторонах. Зараз я перебувала на своєрідному складі, де на дюжинах полиць розміщувалися різноманітні речі, починаючи від сухих пайків і амуніції, закінчуючи різними спортивними пристосуваннями і зброєю, чисельність та види яких було не злічити.

Мій час йшов на зменшення, і тому, щоб даремно його не витрачати, я взяла похідний рюкзак і почала пробігати повз стелажі, зупиняючись тільки перед тим, що може знадобитися мені в дорозі. Три дні це довгий час, потрібно буде щось їсти, десь спати, і головне, увесь час знаходитись в дорозі. Зараз мені потрібно тільки саме основне, щоб не тягати зайву вагу, яка буде гальмувати мене. Перше, що я вхопила після рюкзака, це вода, далі сухий пайок, невелика аптечка, спальний мішок, набір на розведення багаття, невеликий ніж, і ще щось незрозуміле.

Пройшовши майже в самий кінець на одному із стелажів, я побачила велику кількість різноманітних костюмів і уніформ, придатних для будь-якої пори року і місцевості, які заздалегідь були підібрані під мої розміри. Це різноманіття помітно мене похитнуло, так як я не знала ні місцевості, ні погодних умов в які потраплю, а вибір зробити все ж доведеться. Щоб не витрачати час, що залишився, що немов вода витікав у часову прірву, я почала швидко знімати з себе свій комбінезон. Ще раз переглянувши костюми, я вибрала більш оптимальний для мене варіант, що складається з штанів захисного кольору, футболки, водолазки і двостороннього жакета з дощовим капюшоном, з тим розрахунком, якщо буде холодно, жакет хоч якось зігріє, якщо спекотно – його можна буде зняти. З взуття я вибрала прості, легкі черевики, заздалегідь прихопивши до них кілька пар запасних шкарпеток. Натягнувши це все, я озирнулася на таймер, на якому залишилося всього тридцять шість секунд, що поспішно зменшувалися, а так як перед тим як час зупиниться і закриється ліфт, мені ще потрібно було взяти зброю або щось в цьому роді. Очима, мелькнув по стелажах, в самому кінці я побачила свою жердину, з якою тренувалася останнім часом. Але зрозумівши, що добігти до неї у мене немає часу, я схопила перше, що потрапило мені під руки. Можливо, пощастить, і це мені знадобиться.

Ховаючи відібрані мною речі, я зі всієї сили побігла до ліфта, де на таймері залишалися лічені секунди. Серце неабияк калатало, витанцьовуючи неймовірно швидкий такт пульсації в моїх скронях. Віддавши цьому пробігу всі сили, я немов стріла залетіла всередину ліфта за кілька секунд до кінця часу. Таймер обнулився, а ліфт закрився, почавши переміщати мене в невідомість.

Минуло кілька хвилин, перед тим як я прибула на відведене мені місце, за цей час я встигла трохи віддихатися і розглянути ті предмети, які взяла на складі. З допомогою свого браслета я ознайомилася зі своїм недавнім вибором. Це була котушка з надтонкою та міцною мотузкою, і пристрій, що одягають на передпліччя і кисть, який служить щитом, утворюючи при активації захисне поле.

- Що ж, - протягнула я собі під ніс, - принаймні, хоч щось.

Склавши заново все в рюкзак і натягнувши його на плечі, я стала чекати зупинки. Ще деякий час і ліфт зупинився, двері відчинилися, і переді мною з'явився невеликий коридор, в кінці якого стояли прості складні сходи, що вели до невеликого люку, наче вказуючи на мої наступні дії. Що власне я і зробила, вийшовши з ліфта і попрямувавши до цього люка. Піднявшись на сходи, я спробувала відкрити його, але всі мої спроби були марні. Ще після кількох зусиль я сперлася на сходинки в незрозумілості і очікуванні того, що буде далі. Але буквально через мить, засувка люка відкрилася, а на моєму браслеті загорілися цифри з відліком часу обсягом сімдесят дві години.

- Вітаю тебе Єва 564, - саркастично промовила я сама собі, - випробування офіційно почалося і у тебе є сімдесят дві години, щоб не вибухнути.

Знову повернувши ручку люка і підштовхнувши його від себе, на цей раз кришка відкрилася, хоча і повільно, і в всередину коридору швидко потрапили перші промені денного світла. Я повільно піднялася назовні, намагаючись обережно дивитися по сторонах, чи немає там загрози, і нічого насторожуючого не побачивши, я повністю вилізла назовні, ставши на тверду поверхню порослу мохом.

Дивний краєвид відкрився моєму погляду. Зараз, розправивши плечі і подивившись по сторонах, я побачила, що стою на вершині гори, купаючись у сонячних променях, які прориваються через білосніжні хмари на тлі синього неба. Там, внизу, та під моїми ногами, серед достатку рослин від широких полів, густих лісів і галасливих річок, гучною луною віддається спів птахів під мелодію шелесту листя, диригентом де є вітер.

Це вже не перша картинка, створена техніками проєкту, що вимальовувала всю красу і витонченість живої природи, але сам розмах і розміри неймовірно вражали.

- Це ж, якого розміру має бути павільйон голографічного кімнати, щоб створити таке? – Промовила я, заздалегідь схиливши голову перед розмірами і роботою техніків.

Ще постоявши деякий час на вершині, і охопивши зором ближні ділянки території, я звернулася до свого браслету в пошуках Адама 684. Відкривши переді мною голографічну карту місцевості, де буде відбуватися саме випробування, цей пристрій в найдрібніших подробицях описав місце його перебування і вказав на точку фінішу. Мій напарник знаходився в сімнадцяти кілометрах на південь від мене, його серцебиття зашкалювало, немов він біг марафон, але пристрій показував, що він знаходиться посеред річки.