Розділ 9.(2) Перше випробування

Пильно подивившись по сторонах і добряче роздивившись місцеву територію, серед опалого листя я побачила довгу дерев'яну палицю, яка, напевно, зовсім недавно ще була гілкою величезного дерева.

“Зовсім як справжня, – подумала я, піднімаючи її і провертаючи в руках, - ось що означає якісний підхід до справи, навіть гілку кинули”.

Витративши деякий час на очищення невеликих сучків і привівши її у більш ідеальний стан, я почала повільно рухатися за Адамом, який вже цілеспрямовано пересувався в бік, так званої "точки збору". Слідуючи за ним по п'ятах, час від часу я розгортала листя на дорозі або чагарники по сторонах у пошуках чогось небезпечного, але згодом весь цей театр постановок став схожий не на страшне випробування ціною в життя, а на невелику ранкову прогулянку або екскурсію в якомусь дендропарку. 

Зараз, надмірно заспокоївшись і розслабившись, я ще повільніше почала переставляти ноги, намагаючись, як можна краще роздивитися все навколо і просто насолодитися дивовижним видом ідеально відтвореної голографії, що вимальовувала картинку якогось раю. Я зовсім забула про дурне завдання і з головою поринула у світ природи, чого не можна було сказати про мого напарника.

Він повільно переступав корені сусідніх дерев, намагаючись, пересуватися зовсім беззвучно, вслухаючись у кожен шерех і чекаючи на небезпеку з усіх боків. Все це нагадувало полювання, тільки мені все ніяк не вдавалося зрозуміти, яку роль в цьому полюванні він грає. Може зараз він мисливець, що вистежує нову жертву, і пильно вдивляється в густі чагарники в її пошуках, або ж він і є жертва, яка в страху вслухається в тишу і вдивляється вглиб лісу, чекаючи нападу. А може і те й інше разом узяте?

У будь-якому випадку це його роль, і він сам її обрав. Моя позиція в цій грі зовсім байдужа і, як сказав він раніше, мені просто треба йти за ним і не губитися, що я і безмовно роблю, час від часу зупиняючись на кілька секунд, аби подивитися на цікавий мені предмет, рослину або тварину.

Пройшовши невелику ділянку лісу, Адам зупинився.

- Що сталося? - тихо запитала я, зробивши те ж саме.

- Тихо, - відповів він упівголоса, притуливши вказівний палець до губ, - я щось чую.

- Звичайно, чуєш розумник, - єхидно посміхаючись, відрізала я йому у відповідь, обійшовши його і цілеспрямовано просуваючись вперед, - вода шумить, а це значить що недалеко швидкоплинна річка.

- Як ти здогадалася? – запитав хлопець, здивовано дивлячись на мене.

- Недалеко від місця, де я виросла, проходили водостічні каналізаційні труби, що виходили на водоймище, - відповіла я, продовжуючи впевнено йти далі і час від часу повертаючись до співрозмовника. - Часто втікаючи з дому зовсім маленькою, я приходила до них, щоб побути наодинці і просто подивитися на воду, іноді пустити щось схоже на кораблик і подивитися, як він пливе вниз за течією.

- Знаєш, - продовжив розмову Адам, слідуючи за мною, - для відлюдька серед білих комбінезонів цього проєкту ти дуже балакуча, а іноді мені здаєшся розумнішою і освіченішою за деяких.

- Ти хотів сказати розумнішою за тебе? - посміхнулася я, повернувшись до нього обличчям.

- Ну, ні, - відповів він, - в цьому ти помиляєшся.

- Не думаю, - все ще посміхаючись, відрізала, - а ось і наша річка, - додала я, розсовуючи руками кущі які перегородили дорогу.

- Зізнаюся, - підняв він руки, ніби здаючись у полон, - це і є річка, але погана новина в тому, - додав далі хлопець, розглядаючи голографічний карту місцевості на своєму браслеті, - що нам потрібно її перейти, а для цього потрібно знайти щось подібне до мосту.

- Ти що, думаєш, якщо тебе закинули в дику місцевість, то обов'язково мости поставлять, - відразу заперечила я, - не неси дурниць. Потрібно йти вбрід, а для цього потрібно знайти не щось у вигляді мосту, - з'єхидничала я, - а мілину. Як бачиш, її тут немає.

- Тоді йдемо її шукати, - не розгубившись, перейняв кермо правління хлопець на себе, - розділимося. Ти направо, я наліво, якщо що – свисти.

Я лише кивнула у відповідь, і повільно попрямувала у відведений мені бік, все ще тримаючи в руці підняту мною раніше палицю і час від часу розсовуючи нею прилеглі до річки чагарники і високий, похилий від вітру очерет. Деякий час на моєму шляху не було абсолютно нічого цікавого, але пройшовши ще декілька метрів нижче за течією річки, я краєм вуха зловила раніше незнайомий мені звук, що нагадував котяче муркотіння. Моя цікавість так і тягла мене подивитися, що ж там муркотить в очереті, і трохи повагавшись, вона все-таки взяла надімною верх.

Підійшовши ближче до епіцентру звуку, я повільно, затамувавши подих, відсунула рукою густий очерет і побачила незвичайну тварину, яка сидячи на задніх лапах на невеликій дерев'яній колоді, немов на плоту, тримала в руках нещодавно виловлену поживу у річці. 

Невелика рибина в лапах свого мисливця жадібно ковтала повітря, роздуваючи зябра, судомно посмикуючи хвостом і плавниками.

У свої роки я мало зустрічала тварин в реальності, найчастіше вони були описані на сторінках прочитаних мною книг з невеликими ілюстраціями або в кращому випадку численними фотографіями. Але ця тварина ніколи не зустрічалося на відомих мною аркушах. Більше того, вона більше нагадувала якусь казкову істоту, безумовно відрізняючись від істот, що існували.

Перше, на що я звернула увагу, так це на чотири гострих, довгих вуха як у кролика, розставлених по сторонах, немов віяло і два величезних жовтих ока на вкритій сірою волосистістю мордочці маленької мавпочки. Худорлявий тулуб і два довгих хвоста, що відходять від хребта та гострі чорні кігті. Все це разом було схоже на невеликого лемура з явними мутаціями.

Спочатку, побачене мною створіння, принишкло, пильно подивившись на мене своїми очиськами, в яких я прочитала лише переляк. Через секунду воно знову почало муркотати, підсилюючи свій тембр, і разом з тим бурчанням його вуха стали повільно підніматися вгору, немов розпускали хвіст павича, а очі наливатися кров'ю.