Розділ 17. Гарний настрій

Вже вранці, піднявши очі, я побачила, що всі навколо ліжка були давно прибрані і в спальному блоці, крім мене, нікого не залишилося.

“Що сталося?” – Піднімаючись з ліжка, подумала про себе я.

Вийшовши з вбиральні, причесавшись і діставши з шафи один з багатьох абсолютно однакових комбінезона, я, вже одягаючись, почала розуміти, що просто проспала і запізнилася на ранкову зарядку. На жаль, навіть якщо ти не пішов на ранкові тренування, то від загальних аналізів нікуди не сховатися, що і зробила наступне, після збору.

На моє здивування, сьогоднішній ранок здався мені, як ніколи, чарівним. Моє обличчя так і сяяло посмішкою, а тіло кружляло в танці. Може це із-за того, що я вперше за довгий час виспалася, за ті півтори години додаткового сну, але не слід і відштовхувати той факт, що вчорашній візит Адама 684 в мою кімнату, як і його цілюща мазь, благотворно вплинули, як на мій організм, так і на настрій в цілому. Ця, на перший погляд проста смердюча суміш, реально зробила диво. Вже на ранок, вся біль вщухла, опухлість спала, а темна, інтенсивна синява, перефарбувалася в більш світлі тони, натякаючи на швидке та повне зцілення.

І тепер, здавши всі належні аналізи, немов пурхаючи, я прямувала в їдальню і розглядаюла все і всіх по сторонах. Непритаманно для себе, я направо, і наліво обдаровувала присутніх своєю, дуже рідкісною посмішкою, а люди, відповідаючи мені тією ж монетою, проходячи повз, оберталися в подиві, не розуміючи, що ж зі мною сталося. Деякі просто обмінювалися поглядом, деякі – шепотілися за рогом, але зараз мені було зовсім не цікаво, що думали інші. За весь проведений в цьому місці час, я вперше не думала ні про що, і це виявилося так приємно, легко і вільно.

Взявши в руки тацю і наклавши на неї чогось їстівного, я прямо попрямувала до свого столу, на якому, переминаючи виделкою свій сніданок, сидів Адам 684.

- Привіт, - привіталася коротко, розцвітаючи все в тій же посмішці.

- Привіт, - з подивом подивився на мене мій сусід, - я думав, ти вже не прийдеш.

- З чого ти це взяв? – кокеткою запитала я.

- Ну, - почав збентежено юнак, - після наших з тобою зустрічей, тобі, як мінімум, добу потрібно, щоб все переварити. Чомусь я подумав, що моя вчорашня вилазка, стала тим самим моментом.

- Не підлещуй собі! Не все ж крутиться тільки навколо тебе.

- Ні? А я думав так воно і є, - відповів хлопець, сміючись, а через кілька секунд додав, - Взагалі-то, я ще голодний.

- І що?

- Як, що? Мені як раз не вистачає тієї, незрозумілого кольору гидоти, що лежить на твоєму підносі, - немов граючи зі мною, простягнув вилку до моєї таці Адам.

- Ні, - перебила я хлопця, відбивши нахабний напад на мою їжу, відштовхнувши його виделку своєю, - дивись у свлю тацю, а то я за себе не ручаюсь.

- І що ти мені зробиш?

- Я, нічого, - відповіла я, - але наступного разу, коли ми будемо проходити випробування, попрошу у наглядачів щось цікаве для тебе.

- Ні, дякую, мені і піску вистачило.

- Отож! – відповіла я, показуючи свою перевагу.

- Знаєш, - усміхнувся мій напарник і подивився прямо мені в очі, - мені подобається, коли ти в гарному настрої.

- Мені теж, - спокійно промовила я, взявши на вилку незрозумілу суміш з якихось водоростей сірого кольору, і переклала її на піднос Адаму.

- Ухти! – здивувався темноволосий, - ти не перестаєш мене дивувати.

- Нехай це буде жест перемир'я.

- Якого?

- Це своєрідна плата за піщане утоплення, - немов просячи вибачення, подивилася я на свого співрозмовника.

- Е, ні! Ти мене дешево оцінюєш! Наступного разу я попрошу у тебе як мінімум половину порції чи еротичного танцю, якого-небудь, - немов жартуючи наді мною, дурів баламут.

Я тільки відкрила рот, ніби образившись, закотила очі, але через секунду, ніяково штовхнула хлопця в бік.

- Жартую, - відповів Адам, закриваючись від мене рукою, чекаючи нового удару, - але було б не погано, - додав слідом.

Після його слів ми почали сміятися, і цей регіт помітили, напевно, половина столової.

Наситившись вдосталь, ми пліч-о-пліч вирушили на лекції, і так само разом сіли по-сусідству один з одним, на протязі всього заняття обмінюючись жартами з приводу зовнішнього вигляду нашого вчителя зі своєрідним тембром і темпом голосу.
Всі навколо так і оберталися в нашу сторону, не розуміючи такої різкої зміни в моїй поведінці. Я і сама не могла пояснити цього, але на щастя, я така, собі дуже подобалася. Зараз мені не потрібно було одягати маски, грати ролі в очікуванні того, що хтось вставить тобі ножа в спину і обертатися кожен раз, з любого приводу обдумуючи кожне вимовлене слово, тримаючи в голові всі, до останньої дрібниці. 

За вісім місяців проведених в проєкті, я вперше показала своє справжнє обличчя, стала тією, ким була до того, як потрапила сюди. І на даний момент я не хочу більше грати, я хочу бути собою. І я нею буду.