Розділ 16. Нічний гість

Ось воно! Моє ліжко.

Ніколи б не подумала, що так часто буду про нього мріяти. Воно, ні на хвилину не виходить у мене з голови останні три дні, і як завжди, в ці останні три дні, я, немов дерев'яна звалююся на нього, ледве встигнувши переодягнутися, щоб не заснути в рваній формі.

Зараз ця, раніше ненависна мені подушка і твердий матрац, здаються хмарою з відбірних пір'їнок, що наче пушинки обволікають моє тіло. Яке це приємне відчуття, просто полежати на них після сьогоднішнього випробування.

Я ще не повністю відійшла від його наслідків і не відновила водний баланс, але на щастя, він вже в минулому, а мене чекає лише міцний, здоровий сон.

- Єва, - почула я шепіт над моїм вухом, що перебив мені весь сон і витягнув мене з царства Морфея, - прокинься.

- Ти що тут робиш?! – від несподіванки і здивування в домішках з легким переляком підірвалася різко я, натягуючи на себе ковдру, побачивши перед собою Адама 684, що схилився над моїм ліжком.

- Т-с-с! – прошипів він, притуливши свій вказівний палець до губ.

- Іди, - прошепотіла я, слідуючи його вказівкам, - тобі тут не місце!

- Знаю, я прийшов до тебе.

- Ти як сюди, взагалі, потрапив? – запитала я юнака, при цьому подивившись по сторонах, чи немає там нікого.

- Не важливо, - коротко відповів Адам.

- Йди. Завтра поговоримо.

- Я тобі дещо приніс, - відповів хлопець, показуючи перед собою невелику пляшечку.

- Що це? - запитала здивовано.

- Це мазь, - відповів мій напарник і присів на край ліжка.

- Ти ненормальний! А раптом тебе хтось побачить?

- Нічого страшного, - відповів він, посміхаючись, - я вже про все подбав. Дай мені свою руку.

- Ще чого надумав, - вигукнула, вирвавши свою ліву руку з його руки, - йди.

- Не піду, поки ти не погодишся.

- Ти, - промовила слідом, вдивляючись в ліжка моїх сусідок по камері. - Ти ненормальний!

- Ти це вже говорила. Давай свою руку, а то я не піду, - пошепки з серйозною фізіономією промовив мій відвідувач.

Ще раз подивившись по сторонах, очікуючи, що в цю мить хтось зайде чи того більше, хтось з моїх сусідок прокинеться і підніме шум, я, трохи повагавшись, простягнула хлопцеві свою травмовану руку. А далі, він безшумно відкрив пляшечку з надзвичайно смердючою сумішшю, яка відразу ж вдарила по моїм рецепторам, що мало не змусило мене знудити.

Адам 684 побачив це і почав заспокоювати.

- Нічого страшного, - набрав на пальці з пляшечки він мазь, простягаючи руку до мене, - вона хоч і жахлива на запах, але ефективна. Приспусти верх кофти, щоб я міг нанести її на травмоване місце, - попросив непроханий гість, трохи завмерши перед моїм тілом.

Я, спостерігаючи за його рухами і намагаючись тим часом контролювати сусідні ліжка, майже не дихала, і коли він озвучив своє прохання, трохи захвилювалася. Хоч він уже бачив мене майже голою, але саме сприйняття того, що мені доведеться, трохи оголиться на його прохання, привело мене в замішання. І я не те, щоб спустила кофту, а навіть навпаки, затягла її тугіше, затиснувши рукою на грудях в замок.

- Ти боїшся мене? – здивовано спитав Адам, дивлячись на мою реакцію.

- А, може, ти маніяк, - тихо відповіла я.

- Ну, гаразд. Давай домовимося, - посміхнувся, - я ніколи не зроблю того, чого б ти сама не хотіла.

Кілька секунд обдумавши його слова, я підозріло кивнула, але, все ж відпустивши кофту, почала повільно приспускати її, оголюючи частину із припухлим синюшним татуюванням, у вигляді відбитка руки.

Мій нічний непроханий гість дуже повільно і ніжно доторкнувся до моєї руки, і плавними, ледве помітними рухами почав розмазувати гримучу суміш на забитій ділянці. Його рухи були настільки ніжні і м'які, що я, заплющивши від задоволення очі, відчула, як по тілу пробігло легке тремтіння, що змусило моє серце битися частіше. Так тривало деякий час, і коли, відкривши зіниці, я побачила, що Адам жадібно дивиться на мене, спостерігаючи за кожним моїм мускулом, при цьому ніжно посміхаючись, я різко зніяковіла.

- Тобі пора, - пошепки промовила, перебиваючи цей момент.

- Гаразд, - спокійно відповів хлопець, закручуючи кришку пляшечки і повільно піднімаючись. - Побачимося завтра.

- Добре, - прозвучало з мого боку.

Адам 684 повільно й безгучно почав пробиратися до входу, майстерно минаючи спальні ліжка, а я весь цей час дивилася йому в слід до тих пір, поки він не зник за дверима. 

Зараз, лягаючи в ліжко, мене переповнювали незрозумілі почуття, яких раніше я ніколи не переживала. Моє тіло немов горіло зсередини, але цей вогонь не завдав мені шкоди. Серце шалено калатало в вухах, а по шкірі все так само бігали мурашки, які збігалися в особливу точку знизу мого живота. І все це разом узяте збуджувало в мені непереборне відчуття, таке хвилююче та особливе.

Незрозуміло, чи то з-за нього, чи через нестерпний сморід, як сказав хлопець, ефективної мазі, я не спала ще деякий час, натомість знову і знову перебираючи в голові всі моменти, проведені з Адамом 684, і ніяк не могла зрозуміти, чим був його прихід: жестом доброї волі, або ж жалю. У будь-якому випадку його поява шокувала мене, але і дуже лестила.