Розділ 10. Провал завдання

Від несподіванки нападу, я тільки й встигла, як прикрити обличчя руками і впасти на спину. Але до мого щастя, вся ця картинка і сама тварина стала розпадатися на частини, в кінцевому підсумку перетворивши всю природу навколо в білі стіни голографічної, тренувальної кімнати.

- Випробування закінчено, завдання провалено, - лежачи на підлозі, почула я голос спостерігача, - Єва 564 і Адам 684, покиньте кімнату випробувань.

“О, ні! – подумала я про себе, прикусивши нижню губу, вже піднімаючись з підлоги. – Добре, що ще живою залишилася, було б це насправді, мене тут би вже не було”.

На білих стінах тренувальної кімнати засвітилися голографічні стрілки, що вказували напрямок до виходу і, слідуючи за ними, я швидко знайшла двері, в які нещодавно входила. Як тільки я підійшла до них, вони автоматично відчинилися, і переді мною пристав спостерігач, який у цей час зазначав результат проходження завдання в свій електронний блокнот. Повільно переступивши поріг, я пішла за вказівкою до коридору, куди своєю рукою показав мені чоловік. Зараз, крок за кроком, я починала приходити в себе, так як після зустрічі з твариною та її нападом на мене, мій пульс надмірно почастішав, серце вискакувало з грудей, а спітнілі руки тряслися не перестаючи.

Оцінюючи та аналізуючи все те, що сталося, я зрозуміла, що реально не очікувала такого результату, але, не встигнувши прийти в себе, я почула позаду важке дихання, що швидко наближалося.

Це був Адам 684. Він різким рухом схопив мене за ліву руку і з усієї сили відштовхнув на стінку коридору. Від цього удару мої легені згорнулися в трубочку, і з'явилося відчуття, ніби я задихаюся, що змусило мене трохи нахилитися.

- Я ж тебе просив, щоб ти нікуди не лізла! Чи може ти все це зробила спеціально?! - Розлючено кричав хлопець, ще сильніше притискаючи мене до стіни. - Я розумію, що ти звикла бути сама по собі, але відкрий очі і подивися, що довкола тебе твориться.

Жадібно ковтаючи повітря, я підняла голову і зрівняла її з своїм тілом, прямо дивлячись в очі Адама, які були повні люті й злості. Він ще раз нахилився над моїм вухом і прошепотів:

- Хочеш втекти? Так знай, що єдиний шлях з цієї будівлі - потрапити в десятку лідерів, проходячи завдання проєкту. Але якщо тобі тут сподобалося, і ти вирішила залишитися, - продовжував хлопець, - не тягни за собою мене!

Він ще раз пильно подивився мені в очі, підняв кулак над моєю головою і замахнувся. Від майбутнього удару я мимоволі закрила очі і повернула обличчя вправо. Але на щастя, цей удар не припав на моє обличчя, хоча я і почула, як тріскається шкіра на його кісточках, перетворюючись в криваве місиво. Відкривши очі, я побачила, як кулак Адама наче упився в стіну коридору, по якій вже бігли струмочки теплої крові. На його обличчі не було нічого більше, аніж злість та зневага, і, навіть жодна мускула не здригнулася від болю розбитих кісточок.

Наш монолог перервав спостерігач, який, напевно, помітив, що відбувається. Він підійшов ближче і почав питати:

- Що сталося?

- Нічого, - різко відповів Адам 684, опускаючи руку, - просте непорозуміння.

- Ви ж розумієте, що я повинен доповісти про це непорозуміння в штаб?

- Валяй, - ще раз різко відповів хлопець і швидко попрямував далі по коридору, немов нічого й не сталося.

- Ви куди? – крикнув вслід спостерігач.

- В медичний сектор, - немов під ніс буркнув він, не обертаючись, і через кілька секунд зник за поворотом коридору.

- А Ви як? – запитав високий чоловік, звернувши на мене увагу.

- Жити буду, - відповіла я, поступово приводячи дихання в норму.

- Може і вам варто звернутися в медичний сектор?

- В цьому немає потреби. До того ж, вже все пройшло, - заспокоїла я чоловіка, процідивши крізь зуби слова і подарувавши йому посмішку вдячності.

- Як знаєте, - відповів той і відправився на свій пост.

Тим часом, зібравшись з силами, я вирушила в спальний сектор, щоб трохи перевести дух після того, що сталося і провести ревізію на виявлення пошкоджень шкірних покривів. Все моє тіло так і кричало від ниючого болю, і коли я постала перед дзеркалом, всі мої побоювання стали реальними. Приспустивши верхню частину комбінезона, я побачила на своїй лівій руці виразний, щойно утворений синець, що вимальовував відбиток людських пальців. Захват Адама 684 був настільки сильним, що без особливих зусиль, немов впевненим мазком художника, він поставив на мені свою синюшну мітку, яка зараз жалила наче кропива, що росла біля нашого будинку.

Ще раз, пильно оглянувши спину, я попрямувала прямо в свою постіль. Зараз мені хотілося тільки одного, повільно опуститься на матрац і покласти голову на подушку, щоб хоч якось розслабити тіло і відпочити, розмірковуючи над сьогоднішнім днем. Але не пройшло і десяти хвилин, як я вирубалась і заснула, пропустивши вечерю, і відкривши очі тільки на ранок.