Розділ 9.(1) Перше випробування

Минуло два дні з моменту формування нових пар. За цей час ми потроху призвичаїлися до нового графіку і почали звикати до своїх напарників, освоювали свої індивідуально сумісні браслети. Виявилося, що це насправді неймовірно універсальний предмет, за допомогою якого, можна було спростити собі життя. Він став добрим помічником, секретарем, і більш того, віднедавна, він здійснював непомітне стеження за моїм новим напарником, видаючи всю цікаву для мене інформацію: його місце розташування, часові рамки, життєві показники і його фізичний та психічний стан.

Моє спостереження і постійні звіти браслета показали, що Адам 684 є дуже пунктуальною особистістю. Весь його день розписаний, буквально, по хвилинах і він з надзвичайною завзятістю і наполегливістю працював над собою.

Звичайно, розуміючи, що це пристрій має дзеркальний ефект, останні два дні я тільки те й робила, що ходила по коридорах з геометричною регресією, немов молекула, хаотично відбиваючись від стін та внутрішніх перегородок, з метою обману противника. Мені вкрай треба було показати, що я тут не маю виражених цілей і являюсь простим споживачем. Нехай краще володіє інформацією, яку я йому даю, ніж він знатиме мене, вивчаючи, як я його.

Як би мені не хотілося, але проєкт “Вітам” перейшов на новий етап і зараз від нас вимагають постійної візуалізації з напарником. Для цього для нас спеціально було розроблено новий розклад з новими заняттями і, звичайно ж, новими завданнями, де тепер кожен твій крок оцінювався і записувався в таблицю, підбиваючи підсумки і виявляючи провідну команду.

Сьогодні буде перший іспит для нашої неіснуючої команди, і перші цифри явно будуть не втішними. 

Я абсолютно не уявляла, що мене там чекає, і навіть не знала, як до цього всього ставитися, але коли прийшов час, я попрямувала в тренувальний сектор за розкладом.

На вході сектора я побачила Адама 684, який прийшов на кілька хвилин раніше від мене. Він мовчки стояв у дверях голографічної кімнати, де і буде проходити перше з ним випробування.

Так як випробування проходять по три пари з розрізом часу п'ять хвилин, нас поставили в останню чергу і перш ніж туди зайти, ми встигли обмінятися неоднозначними поглядами. Відразу було видно, що кожен з нас хвилюється і відчуває себе невпевнено перед невідомим. Якщо раніше ми окремо проходили завдання, рішення яких приймали самостійно, то тепер невідомо, що може статися за дверима симулятора.

- Адам 684 і Єва 564, - промовив спостерігач контролюючий початок випробування, - ваша черга.

З нашої сторони не було ні звуку, і ми лише схвально кивнувши, підійшли ближче до дверей.

Коли була дана команда входити, нога в ногу, ми переступили поріг голографічної кімнати, і перш ніж двері за нами зачинилися я мимоволі запитала контролюючого:

- Що потрібно робити?

- Вижити, – була коротка відповідь, що розчинилася в посмішці.

Ця відповідь мене підкосила, і я в наростаючій паніці почала розглядати все довкола, намагаючись зрозуміти всю суть його відповіді і вгадати з якого боку йде загроза. Але зробивши ще один крок назустріч невідомому, переді мною, немов у прискореному темпі складання пазлів, почала вимальовуватися надзвичайна картина з лабіринтів всіляких рослин. Їх кількість і різноманітність видів нелегко було б перерахувати досвідченому флористу, але вся ця, за секунди оживша картина з сонячним промінням, що пробивається через стебла і легкий теплий вітерець, що колише листя і навіть розвиває моє волосся, змусили моє серце і тіло застигнути на місці від надзвичайного подиву. І хоча, я розуміла, що це всього лише вигадана картинка – голограма, майстерно підібрана для кращої візуалізації та більшого реалізму і повного занурення в проходженні завдання, я не могла не відзначити її красу і ідеальність обрисів природи, яку зараз можна було спостерігати тільки на картинках. І саме ця картинка, на секунду перенесла мене в ті моменти минулого, коли мама з надзвичайним захопленням розповідала мені про часи, коли райські куточки природи ще існували на поверхні нашої планети.

Я повільно почала переставляти ногу за ногою, впевнено наближаючись до невідомих досі мені чагарників і в'юнких дерев з однією тільки думкою - доторкнуться і відчути, що з себе представляє, це захоплююче. Але, тільки простягнувши свою руку до них, я почула невеликий тріск, що доносився з кущів, і через мить, на моїх очах з'явилася маленька зелена пташка, у якої замість дзьобика виднівся довгий чорний хоботок. Її крила переливалися, неначе призма різних кольорів веселки в таких швидких рухах, що моєму оку важко було встежити за її помахом.

Невже цей куточок справжнього раю може бути небезпечним?

- Ні до чого не торкайся, - почула я різкі слова позаду себе, - якщо ти не знаєш рослин – вважай їх ворожими, і взагалі будь обережна з усім, що побачиш.

Адам 684 пильно дивився в мою сторону, спостерігаючи за кожним моїм рухом.

- З чого такі висновки? – запитала я, повільно опускаючи руку.

- Ти на заняття по дикій природі давно ходила? – відповів питанням на питання мій напарник.

- Не важливо, - відповіла я.

- Як раз таки, дуже важливо, - різко відповів Адам.

- Чого ми чекаємо? - запитала я, повернувшись в його бік, і таким чином, перебивши тему нашої невдалої розмови.

- Завдання, - почула я відповідь, - а ось і воно.

Адам 684 підняв свою ліву руку, на якій жовтим кольором горів браслет. Подивившись на свою руку, я побачила те ж саме, і почала спостерігати, що ж він буде робити далі.

- Мета завдання, - запитав хлопець, доторкнувшись до браслета.

- Перетин дикої місцевості з найменшим збитком для здоров'я, - була коротка відповідь жіночого голосу з одночасною трансляцією голографічного зображення карти місцевості перед обличчям хлопця.

- Час проходження? - продовжив Адам.

- Необмежений.

- Маршрут?

- Не визначений.

- Можливі загрози?

- Дикі тварини, отруйні рослини, геологічні пастки на шляху до мети, - перерахував жіночий голос, транслюючи картинки з тваринами і рослинами.