Розділ 7. Ми не пара!

Після повного формування, наші тренери почали підходити до кожної новоутвореної пари, одягаючи їм на руку раніше невідомі мені пристрої, що зовні були схожі на прості браслети.

Дочекавшись своєї черги, до нас підійшла дівчина-спостерігач з шикарним кучерявим волоссям і смаглявою шкірою, що надавала їй особливу чарівність. У щирій усмішці вона почала розмову:

- Вітаю! Ви – обрані. Простягніть ліву руку вперед себе.

Мій новоспечений напарник, без будь-яких коливань, відразу ж, простягнув їй свою руку, і дівчина спритно одягла на нього браслет й далі продовжуючи посміхатися.

- Він тобі підходить, - промовила вона, розглядаючи, як він обгорнув руку хлопцеві.

- Так. Не поганий, - відповів Адам 684, підморгуючи їй в цей час, - Спасибі.

“От дурень!” – подумала я, спостерігаючи за цією картиною.

- Тепер твоя черга, - обернулася до мене дівчина.

У відповідь я тільки посміхнулася.

- Ну, давай же, простягни руку, щоб я могла одягнути тобі пристрій.

- А якщо я не хочу його одягати? – заперечила я, - Що тоді?

- Не звертай уваги, - вліз у розмову мій напарник, - вона у мене з характером.

- Я бачу, - сказала дівчина, - але пристрій все одно доведеться одягнути. Не бійся, - продовжувала вона спокійним голосом, ніби заколисувала, - він не кусається.

- Я й не боюся, - відразу відповіла я, хоча в нотах мого голосу чути було зовсім протилежне, - просто не натягую на себе те, про що абсолютно нічого не знаю, - додала далі, ніби виправдовуючись.

- Цей браслет – свого роду органайзер і маячок в одному цілому. Він буде інформувати вас про час і місце призначення наступних випробувань, складати, запам'ятовувати і нагадувати розклад спільних занять. Показувати цікаву для вас інформацію в рамках вашого доступу. Але найголовніше, - продовжувала вона, взявши мене за ліву руку своїми теплими і одночасно м'якими, як шовк руками, - він буде стежити за вашими життєвими показниками, передаючи цю інформацію в центр і на сумісний пристрій, тобто на пристрій вашого партнера. Це говорить про те, - немов розжовуючи, вона продовжувала говорити, і в цей же час, продовжуючи маніпуляції одягання браслета на мою руку, - що кожен з вас окремо зможе дізнатися, де зараз знаходиться ваш напарник і який фізичний і психічний стан на даний момент йому притаманний.

До кінця її монотонної розповіді я немов прокинулась після дрімоти, і на моє здивування браслет був вже на мені. Я тільки й встигла зловити себе на думці, що дівчина, немов гіпнотично впливала на мене під час своєї промови. Але далі, розглядаючи з цікавістю браслет на моїй лівій руці, я почала роздумувати про нову іграшку не так прискіпливо, як спочатку: “А й правда, що може зробити ця проста смужка, гідна, напевно, тільки для прикраси, - піднявши ліву руку ближче до обличчя, трохи розслабившись і нарешті, проявивши на світ незначну посмішку, яку, як я вважала, ніхто не помітить”.

- Ось бачиш, - знову почула голос свого напарника, який перебив мій ритуал примирення з пристроєм, - їй він вже подобається. Ох вже ці дівчата! Такі примхливі, – з іронією закінчив той.

Почувши його коментарі, я різко відірвала погляд від браслета і опустила руку, зробивши вигляд, що нічого не почула, і абсолютно ніяк не відреагувала.

- Він і тобі дуже пасує, - сказала дівчина-спостерігач і знову розцвіла у щирій усмішці, - і взагалі, ви дуже гарна пара, не дарма вас обрали.

Після почутого, я відчула, як моє обличчя наповнюється фарбою і починає горіти, приводячи мене в незручне становище. Єдине, що на цей момент прийшло в голову, так це, як завжди заперечення, що не особливо мене прикрашало.

- Ми не пара! – твердо процідила я через зуби.

- Ох, як же ти, мила, помиляєшся, - промовила дівчина і попрямувала до наступних учасників формування.

Її слова зачепили мене ще більше, але у відповідь я нічого не сказала, до того ж кричати їй в спину не було ніякого сенсу. 

І чому останнім часом всі так і норовлять тицьнути мене носом зі словами “ти помиляєшся”? Невже я й справді чогось не бачу і не знаю чи, принаймні, намагаюся не звертати уваги на деякі речі, в силу свого характеру, який останнім часом так і рветься вийти назовні?

Обернувшись до Адама 684, я, як завжди, натрапила на його єхидну посмішку. Саме вона змушує мене замислитися про те, що він не простий хлопець, і що за цією маскою ангельського личка ховається щось страшне, підле й гидке. Вся ця історія починає мене лякати, але в будь-якому випадку - якось, та буде.

Для того, щоб процес формування пар закінчився повністю, довелося почекати деякий час, що тяглося для мене, немов вічність. Єдине, чого я зараз хотіла, так це втекти з цього місця якнайдалі, сховатися в якомусь затишному куточку, і щоб ні одна жива душа не знала, де я, щоб як слід виплеснути всі накопичені емоції з раннього ранку. І нарешті, довгоочікувані слова привітання і запрошення на невеликий банкет в їдальні на честь сьогоднішнього дня.

Зараз вже був час обіду, а ми з самого ранку абсолютно нічого не кидали до рота, так що це запрошення стало для мене тією ложкою меду в бочці з дьогтем, про який я колись прочитала у книжках.