Розділ 4. Знову він

Післяобідня перерва пролетіла як один помах крила, і тепер, всі цілеспрямовано бігли в тренувальний відсік на практичні заняття, за заздалегідь складеним графіком. Винятком була, напевно, тільки я. 

Зараз, я спокійно, ліниво переставляючи ноги, прямувала, абсолютно не знаючи куди, таким чином, відкриваючи перед собою нові горизонти в знанні і вивченні цієї будівлі, як такої, з усіма її входами і виходами. Спокійно розглядаючи та оминаючи підлітків, що проходили повз, я міркувала про себе, задаючи прості і складні, одночасно, питання: “Хто вони? Ким були? Як сюди потрапили? Чи залишився хтось за межами цих стін чекати їх повернення?”

Але моїм міркуванням не дано було витати в моїй голові довго. Місцева охорона побачила, що я тиняюсь без діла і вже попрямувала в мою сторону. Помітивши їх швидке наближення, я різким поворотом спробувала втекти, але зробила тільки гірше.

Мій, такий підступний і такий простий план, розбився в пух і прах, як тільки я зробила поворот назад, щоб непомітно злитися в натовпі білих комбінезонів. Я з неймовірною силою, лоб в лоб, довбонулася об хлопця, який йшов мені назустріч, та так, що втративши рівновагу, з гуркотом упала на підлогу, сильно вдарившись головою.

Навколо все крутилося, звуки були розмиті, неточні, слова обривками долітали до мене. Через кілька секунд стало легше. Повільно відкривши очі, я побачила перед собою двох охоронців, від яких так намагалася сховатися і того, хто став перешкодою на моєму відхідному шляху. Їм виявився той самий співрозмовник з вбиральні.

- Знову ти, - прошепотіла я. - Ти що, по п'ятах за мною ходиш?

- Ти в порядку? – запитав хтось з охорони порядку.

- Що? – перепитала я.

- З тобою все добре? – на цей раз запитав хлопець.

Я незграбно підвела голову, пильно подивилась на його нашивку, на лівій руці і різко промовила:

- Знаєш що, Адам 684! Я буду в повному порядку, якщо ти будеш рідше траплятися на моєму шляху! А тепер, - додала я, намагаючись встати, - проходь повз...

Підвівшись і спершись на найближчу стіну, мене знову сколихнуло, але на щастя цього разу на шляху стояв один з охоронців і майже в польоті спіймав мене.

В цей час, другий охоронець порядку, натиснувши кнопку зв'язку біля вуха, доповів у штаб:

- П'ятий сектор центру. Єві 564 потрібно направлення в медичний сектор для обстеження.

- Нічого мені не потрібно, - заперечила я, утримуючи себе на ногах.

- Це не обговорюється, - відповів охоронець і дав знак другого взяти мене під руки.

- Ну, ось! – сердито відповіла я, повертаючись до хлопця, - Від тебе одні проблеми! Дякую за додаткове обстеження, - продовжувала я язвити, - наче мені цього щодня не вистачає.

Вперше за довгий час я не приховувала своїх емоцій і була повністю чесною перед собою. Може це із-за удару я не змогла поставити свою, так би мовити, оборонну стіну, бо зараз я ляпала все, що насправді думала.

- Ну, вибач, - відповів той, розцвітаючи в посмішці, - я й сам не знав, що проводжу на дівчат таке карколомне враження, що збиває з ніг.

Почувши це, я демонстративно закотила очі і спеціально прикусила собі губу, щоб більше не реагувати на його жарти і просто промовчати у відповідь. Це було легко, тим більше, що охоронці вже взяли мене під руки і тягли в напрямку медичного сектору.

Як же це набридає – щоденна здача загальних аналізів. Зараз же, до всього списку додалися і деякі додаткові: сканування м'яких і кісткових тканин, перевірка нервових з'єднань і всього іншого, про що можна тільки здогадуватися. Радує те, що людство дійшло до того, що це все займає лічені хвилини.

Після всіх маніпуляцій у діагностичному блоці, мене посадили в досить зручне крісло з м'якого матеріалу, в кімнаті, що нагадувала кабінет психоаналітиків, до яких мене направляли після невдалих спроб втечі. Але цей, на диво, нагадував щось домашнє, від якого віяло затишком. Всі внутрішні меблі і однозначно це крісло, явно відрізнялася від тих, які знаходиться в спальних відсіках.

Я, в очікуванні, відкинула голову на спинку крісла і закрила очі, намагаючись просто розслабитися і насолодитися м'якістю і легкістю обшивки, яка ніби зливалася з шкірою в єдине ціле. Але цей момент тривав недовго. Незабаром, до кімнати увійшла жінка досить привабливої зовнішності. Мені вистачило одного погляду, щоб зрозуміти, що в цьому проєкті вона відіграє особливу роль і займає досить високий пост. Так само це говорило мені, що церемонитися зі мною тут ніхто не збирається.

- Відразу до справи, - сказала вона, взявши у руки прозорий тонкий екран, на якому після натискання стали з'являтися картинки у вигляді загальної інформації. Після секундного очікування, вона, спершись, присіла на край столу, якраз навпроти мене пильно подивившись в мої стомлені очі, продовжила:

- Єва 564, - пауза, - Все зрозуміло і нічого не зрозуміло, - знову подивилася вона на мене, - з чого б така поведінка?

- Яка, така? – перепитала я.

- Неприйняття правил, невідвідування занять, невиконання завдань. І цей перелік ще не весь. Я вже не кажу про спробу втечі. Виправлюсь. Двічі. Що ж тобі тут так не подобається? – продовжувала вона, - Невже на вулиці, в холоді і голоді було краще? – запитала жінка, пильно подивившись на мене, чекаючи швидкої відповіді.

- Там свіжого повітря більше, - гаркнула я, абсолютно не обдумавши своєї відповіді. “Напевно і справді позначається невеликий струс” - подумала про себе я, зробивши абсолютно зречене обличчя.

- Бунтарка значить, - зробила швидкий висновок жінка, - Тобі ж пояснили мету твого перебування тут?

- Де, тут? – відразу перепитала я.

- У цьому проєкті, - відповіла жінка, пильно подивившись мені в очі.

- Мені тут не місце, - пролунала відповідь з мого боку, - як в проекті, так і в цих стінах, - через пару секунд додала я.

- Я в цьому глибоко сумніваюся, - впевнено відповіла та, - хоча, в чомусь ти права, це ненадовго, і скоро все зміниться, - з посмішкою на обличчі закінчила жінка, поклавши на стіл екран і швидко пішла, не попрощавшись.