Розділ 3. Новачок

Сьогодні за розкладом у мене було вивчення різноманітних рослин і їх лікарські властивості, їх вплив на людський організм. На цьому занятті передивлялися види рослин, які багато років зникли з поверхні нашої планети або того, що від неї залишилося. Хоч я і не подавала виду, але для мене був дивним той факт, що взагалі піднялася ця тема. Зараз екологія вбита майже повністю і на вулицях залишилися найстійкіші і найневибагливіші представники флори. Деякі, звичайно, багато років тому були зібрані “перфектум” з причини їх зникнення, та перенесені у спеціальні лабораторії для вивчення і розмноження, але час минув і нічого не змінилося. Вчені “перфектум”, як і завжди, напевно, пограли в Бога, а в підсумку втратили й ті хлібні крихти, залишені після багаторічного виснаження природних ресурсів та екології планети. Як іронічно. Люди вбивають все на своєму шляху, стрімко йдучи вперед, руйнуючи за собою мости, сліпо не розуміючи, що пізніше все ж доведеться повернутися. Але це лише тема лекції, а цікаве відбулося після неї.

Як прописано в статуті проекту, хлопчики і дівчатка розділені між собою по спальним секторам, більше того, вони навчаються у різних блоках. Єдині місця зіткнення протилежних статей припадає на розважальний сектор і, звичайно ж їдальню – місце не настільки придатне для харчування як для прискіпливих поглядів, всіляких пліток, змов і перше місце зібрання різноманітних груп за інтересами, в які я, на щастя, не входжу. Але ця маленька деталь не заважає мені іноді стикатися з деякими зміями.

Сьогодні як раз був такий випадок. Серед усього місцевого достатку в цьому зоопарку, є і ті, які явно виділяються на тлі інших. Вони всілякими проявами намагаються привернути до себе увагу, і, ясна річ, зберегти свій зоряний статус за рахунок слабких. В цей раз честі удостоїлася я.

Знайомтеся. Єва 396. Рідкісний екземпляр. Висока, довгонога дівчина, яку матінка природа не тільки наділила надзвичайною красою, стрункою фігурою, шикарними волоссям, локон в локон яких спадає з її надзвичайно рівних плечей, але і як часто буває – відсутністю мізків. Щоб закріплювати свій статус у вже сформованій групі, Єва 396, періодично знущалася, висміювала, і всіляко намагалася принизити лише того, хто не міг дати відсіч. На щастя для неї таких було багато. І сьогодні, після чергового заняття під час обіду, взявши свій піднос з їжею, вона цілеспрямовано просувалася в мою сторону.

Не скажу, що я злякалася цього, але і не зраділа. На її обличчі відразу зчитувався кожен рух і сказане слово наперед, що не надавав їй сили, а для мене не становив загрози. Єхидна посмішка на шляху до мети лише підтвердила мої умовиводи і те, що її піднос, “чисто випадково” зараз опиниться у мене на комбінезоні.

Що і слід було довести. Єва 396 недбалим рухом, перед моїм столом зачепилася за стілець, що стояв на її шляху, і впустила весь вміст підноса на мене, покривши форму неоднорідною масою, яка ось щойно була її обідньою порцією.

Далі був хід за мною. Я повільно піднялася і подивилася на себе зверху. Зробивши здивований та приречений вираз обличчя з ноткою образи.

- Пробач, я така незграбна, - почала свою, вже завчену промову Єва.

- Нічого страшного, - впівголоса відповіла я.

- А й справді, нічого страшного, - вона продовжувала грати свою пекельну роль, підвищуючи голос і привертаючи загальну увагу до того, що трапилося, - на тебе все одно ніхто уваги не звертає.

Вона підняла свій піднос і підійшовши ближче до мене, внутрішньою стороною почала натирати його по моєму і так вже повністю забрудненому комбінезоні.

- Ще трохи штрихів, - посміхаючись, продовжувала дівчина, - і вийде чудова картина.

Я лише стояла мовчки, намагаючись упоратися з емоціями і не зронити ані слова, щоб не розбити всю придуману мною історію, і не звертати ще більшої уваги з боку спостерігачів до моєї персони, що після невдалих спроб втечі була вже відомою та частенько приводить мене в кімнату тимчасового ув'язнення. Якщо таке ще раз повториться, це явно, несприятливо може позначитися на всіх моїх планах, і тому потрібно вести себе стриманіше і навіть трохи підіграти стражденним.

- Вважай це моїм автографом і подарунком тобі, - мовила вона, поставивши останній штрих на своєму творі, - може тепер, тебе будуть помічати частіше?

Ще одна єхидна усмішка, подарована мені і публіці, поставила крапку на її, як вона подумала, грандіозному виступі.

“Шкода її, - подула я про себе, дивлячись їй у слід, підкочуючи рукави, - її мозок настільки маленький, що для самореалізації вона знайшла тільки один вихід – знущання над слабкими. І як далі складеться її життя, коли біля неї не виявиться жодного глядача? – продовжувала я міркувати, вже прямуючи до вбиральні, - Бідна дівчинка нічого кращого придумати не може, щоб хоч якось звернути на себе увагу інших і приховати купу проблем психологічного походження і комплексу неповноцінності. О, так! Недолік уваги згубно впливає на її стан, і якою ціною воно їй дається, але це пюре, - різко перевела я свою думку, стоячи біля раковини і струшуючи залишки обіду Єви 396, - настільки в’їлося в мою форму, що над ним доведеться старанно попрацювати, щоб повністю відмити його залишки”.

Відкриваючи кран, я мимоволі подивилася по сторонах, і, переконавшись, що крім мене тут нікого немає, витираючи обідні залишки з білосніжної форми, обурено промовила:

- Чортова уніформа! І треба ж було комусь підібрати саме білий колір!

- І не кажи, - почулося за спиною, - мені вона теж зовсім не подобається.

Різко піднявши очі і подивившись в дзеркало, у відображенні я побачила те, що мене здивувало.

На порозі, спершись плечем у дверний проріз, схрестивши на грудях руки в замок і закинувши ліву ногу через праву, спираючись її носком, стояв високий чорнявий хлопець. Його виразні риси обличчя і гарненька зовнішність з ямкою біля підборіддя нагадала мені блискучу обкладинку модних журналів, які випускалися сотні років тому. Деякі такі екземпляри я бачила в бібліотеці в руїнах будинку.