Глава 32

Глава 32

***Ліза***

Чекаю на Женю вже хвилин з сорок. За цей час встигла розкласти свої речі й дослідити закутки тимчасового притулку нового життя. Квартира на вигляд ну дуже велика. Три кімнати, дві вбиральні, два балкони, причому один сполучається відразу з двома кімнатами. Кухня ж більше ніж моя стара кімната, це при тому, що вона з’єднана з вітальнею для приймання їжі й відпочинку. Й на останок, так, гардеробна. Тут можна розмістити родину із мінімум шести людей. В порівняні, наша з мамою напевно займає площу в три-чотири рази менше ніж ця. Нащо він винайняв цього монстра серед квартир?

Я вже на пероні зрозуміла, що зробила дурницю приїхавши сюди.

А може все владнається? Може Женя зможе сприйняти те, що ми назавжди залишимось друзями й лише від нього залежить давніми чи колишніми. 

А ще я сподівалась, що Льоша хоча б набере мене чи напише повідомлення, але тиша. Ні, ну не могла я настільки мало значити в його житті. Він казав, що кохає. Він хотів бути разом! Він хотів сім’ї. Хм… Візьми себе в руки, в нього вже ще сім’я.

• Ліз, ти де? – чую голос Женьки, який долинає з прихожої. Хоча, може в цих хоромах є конкретніші назви? І туалет насправді ватерклозет?
• Зараз – все ж таки виходячи з дурних думок відповідаю Льо… Жені.
• Ліз, тримай цю сумку, але якщо вона важка, то не неси. Я зараз спущусь ще за одною.
• Це ти вирішив зробити закупку для притулку знедолених?
• Як завжди на тиждень вперед. Знедолених в цьому домі більш не буде – і що це він має на увазі…
• А можна тебе попрохати наступного разу взяти й мене. Ми з мамою завжди ходили разом – мені просто сумно залишатись в цій здоровій квартирі на самоті.
• Добре – з усмішкою на обличчі відповідає хлопець.

Пакет виявився не важким й розбираючи його я знайшла мобільний стартовий пакет.

• Жень, ти вирішив змінити номер? – запитую у хлопця коли той повертається в дім.
• Ні, Ліз, я купив його для тебе.
• Але я не планувала такого робити!
• Ліз, цей чоловік зрадник! Але ж ти зрозумій мене вірно, він почне надзвонювати тобі сам чи з інших номерів. Я гадаю краще на перший час змінити номер. Потім, звісно, якщо забажаєш, то вставиш стару сімку й будеш з нею ходити. Добре?
• Я думаю, що спробувати можна – кажу, а в самої в середині щось обривається. Я не хочу виглядати дурепою яка очікує на дзвінок чи повідомлення від людини яка по факту мене зганьбила й змішала з брудом, але ж я очікую.
• Тоді спробуй почати все з нуля – з прищуром каже Євген – Ти плануєш вже щось?
• Я планую сьогодні відпочити, а від завтра піду в пошуках роботи.
• Так тебе ж не звільнили ще з лікарні.
• Я планую поки що знайти іншу роботу.
• Ти ж хотіла бути лікарем, просто зачекай. Я попрошу мати й знайдемо тобі без проблем місце в лікарні.
• Жень, я хочу спробувати щось нове. Це була мрія мами, аби я стала лікарем. Ні, мені подобається, та можливо в мене є хист до чогось ще?
• А що тебе ще цікавить?
• Я можу працювати ким завгодно від офіціантки до репетитора з французького.
•  Я й забув що ти його вивчала. Добре, щось тобі знайдемо.
• Для початку я спробую сама.
• Я забажаєш – все ще з посмішкою відповідає хлопець.

***Олексій***

• Дякую, що приїхала
• Льоша, швидко злазь з ліжка, не час для цього – суворим голосом каже жінка
• Нелі, але ж я втратив все.
• Ні, ну мене ж ти не втратив, дитини ти теж не втратив, чи ми вже списані?
• Звісно ні.
• Тоді підіймайся та поїхали в місто. З ким Соня?
• З тещею.
• Вона не побігла за донькою?
• Вона вирішила залишитись зі мною, як би це смішно не звучало.
• Може головою десь лупонулась? В неї ж Маша ангелочок. Чи воно нарешті роздерло очиськи й подивилась в реальність?
• Я вчора сам роздер їх, просто посади в сусідню кабінку й дав можливість насолодитись пекельною реальністю її доньки.
• Я б поаплодувала, але в тебе голова й так болить. Ти скільки випав?
• На жаль чи на щастя, але не рахував.
• Вставай й приводь себе до ладу, нам треба їхати.
•  Нелі, дай телефон, я спробою подзвонити Лізі. Мій номер в неї явно заблокований.
• Тримай. Я пішла пошукаю тобі Медихронал, ну чи розсольчика.

Як би не було смішно, але це прямо дарунок від Нелі. Я узяв цей телефон як найбільшу цінність й можливість все виправити. Знаходжу її номер у записнику й абонент поза зоною доступу. Ну а на що ти сподівався? Ти по вуха в лайні, а думаєш шо мед.

• Ну і що?
• Поза зоною.
• Вирішуй нагальні питання. В першу чергу дитина. В другу робота, бо в тебе є дитина, а вас двох я не зможу тягнути. В третю адвокат з розлучення, аби та аферистка не залишила тебе в трусах з одної нитки. А потім Ліза. Льошо, розставляй пріоритети, вечір страждання минув. Почався ранок й на тебе чекає вода з під квашених помідорів. На – простягає руку з чашкою – пий живильну вологу.

***Маша***

Свіже морське повітря пробирає до мурашок. Сонце відблискує від поверхні морської гладі. А Дюк, все ще смішить та спокушає жіночок.

Привіт, кохана Одеса. Сподіваюсь ми станемо подругами.

*Минуло два місяці

***Ліза***

Я влаштувалась помічницею стоматолога. Так, я не працюю лікарем та, як не дивно, зараз я відчуваю від цього полегшення. Я не відповідаю за життя людини й напевно це добре, бо я ще за своє в повному обсязі не навчилась відповідати.

Всі мої бентеження відносно Жені минули. Рівень нашого спілкування повернувся до минулого. Він не натякає на стосунки, що є для мене полегшенням.

Перші пару тижнів було важко. Я в новому місті, без звичних для себе речей та знайомих. Єдина людина з котрою я спілкуюсь, то був Женя. З мамою я поки не готова вести бесіди чи мінімально підтримувати зв’язок, адже по моєму приїзду сюди, вона почала активно просувати думку про стосунки. Вона так й не зрозуміла мого болю, бо їй на нього як завжди байдуже, як тоді, в дитинстві. Останній раз я бачила свого батька в шість чи сім років. Так, в нього була інша сім’я, але він намагався хоча б три чи чотири рази на місяць забирати мене й проводити час разом. Він не був ідеалом чоловіка, але він був єдиним батьком, якого я знала. Його дружина відала про моє існування, я думаю вона ревнувала чоловіка та при цьому не перешкоджала нашому спілкуванню. Мене навіть один раз взяли на їх сімейне свято, ми святкували Католицьке Різдво, як виявилось пані Марина була католичкою. Мені подарили іграшок, чудових ляльок з фарфору. Все йшло чудово, доки не пришла мати й не влаштувала скандал. Свято було зруйноване, як й моє перше відчуття сімейного тепла. Це був передостанній раз, коли я бачила батька живим. В сьомому класі, за те що я плакала, бо мене не пускали на осінню дискотеку, мати розбила моїх чудових ляльок й в мене не залишились навіть цієї єдиної речі від батька. Та не хочу продовжувати цей сум.