Глава 28

Глава: Відданість та тіні минулого

Олексій

Я повільно перевертаю Лізу на спину, і світ навколо перестає існувати. Мої руки ковзають від її стегон вгору, відчуваючи, як ніжна шовкова тканина нічної сорочки піддається кожному моєму руху. Вона зминається під пальцями, відкриваючи моєму погляду її бездоганну, немов порцелянову шкіру.

Я схиляюся нижче, торкаючись губами її грудей. Кожен її стогін відгукується в моєму тілі нищівним жаром. Ліза вигинається, наче натягнута струна, і я відчуваю, як вона тремтить від кожного мого дотику. Поцілунками я опускаюся нижче, до внутрішньої частини стегна, де шкіра найбільш чутлива. Я не можу втриматися і легенько прикушую її, насолоджуючись тим, як її пальці відчайдушно зариваються в моє волосся.

Стогони Лізи стають глибшими, хрипкими, у них більше немає сорому — лише чиста, первісна пристрасть. Коли я м’яко звільняю її від останньої перешкоди — мереживної білизни, я відчуваю, як вона напружується і водночас стає неймовірно піддатливою. Я припадаю губами до її найпотаємнішого центру, і в цей момент Ліза вперше за вечір не просто стогне — вона кричить від задоволення, що накриває її хвилею. Її тіло вдячно здригається і я даю їй кілька секунд, щоб прийти до тями.

Поки вона важко дихає, я швидко готуюся і, акуратно натиснувши на вхід, починаю повільно занурюватися в її тепло. Ліза різко хапає мене за руки, напружуючись усім тілом. Я завмираю.
— І чому ти не сказала? — прошепотів я, вкриваючи її обличчя дрібними поцілунками.
— Мені було соромно про це говорити... — її очі були сповнені переляку та ніжності водночас.
— Хочеш зупинитися? Тільки скажи, і я припиню.
— Ні, — вона міцніше стиснула мої плечі. — Не зупиняйся.

Отримавши її дозвіл, я роблю крок, який назавжди змінює наше «ми». Невеликий опір, короткий сплеск болю в її очах, який я намагаюся розчинити у своїх поцілунках, і ось ми вже одне ціле. Я даю їй звикнути до цього нового, наповнюючого відчуття.
Кімнату заповнюють наші спільні стогони. Я припадаю до її губ, відтягуючи нижню губу, наче намагаючись випити її всю без залишку.

Ліза

Спочатку було боляче. Я здогадувалася, що завтра моє тіло буде нагадувати про це неприємним ниттям, але зараз, коли збудження затьмарило розум, я хотіла його без жодних «але». Коли Олексій на мить відсторонюється, я цілую його шию, вдихаючи запах його шкіри. Це провокує його на різкіші рухи, від яких у мене в голові вибухають тисячі іскор. Біль притупляється, поступаючись місцем неймовірному відчуттю єднання. Наші тіла стають єдиним ритмом, єдиним диханням. І коли настає фінал, я відчуваю, як він повністю віддається мені.

Ми лежимо в ліжку, важко дихаючи. Серце досі калатає десь у горлі. Льоша притягує мене до себе, міцно обіймає і шепоче на вухо слова, від яких хочеться плакати:
— Я тебе кохаю. Як до Місяця і назад, чуєш?

Ранок наступного дня

— Як ти себе почуваєш? — Олексій дивиться на мене з турботою, поки ми виїжджаємо на трасу в бік міста.
— Як не дивно, але добре, — я посміхаюся, хоча легкий дискомфорт у тілі нагадує про бурхливу ніч.
— Не болить?
— Трохи ниє, але це дрібниці.

Ми заїжджаємо в місто, і з кожним кілометром я відчуваю, як реальність починає душити мене своїми сірими обіймами. Мені хочеться вити на місяць від смутку, бо наше маленьке свято закінчується. Я намагаюся тримати обличчя, адже я доросла жінка, але дитяче бажання просто втекти з ним назавжди стає майже нестерпним.

— Ліз, може, поїдемо в п’ятницю знову на дачу? — Олексій на мить відриває погляд від дороги. — Знаєш, я відчуваю себе дурним підлітком, який ховається з дівчиною від усього світу. Просто там ми можемо бути собою...
— Я згодна, — перебиваю я його, не даючи договорити. — Мені теж не хочеться повертатися додому.
— Я дивився прогноз, там має бути тепліше. Посмажимо шашлик, якщо ти його любиш.
— Люблю, — я нарешті щиро посміхаюся. П'ятниця тепер здається єдиним світлом у моєму календарі.

Маша

Я дивлюся на екран телефону і з насолодою набираю повідомлення:

«Хочу свої гроші не пізніше, ніж через десять днів. Годинник почав відлік! Альбіні привіт»

Насправді мені не так потрібні ті гроші, як саме відчуття влади. Я хочу створити йому стільки незручностей, щоб він задихався від кожного кроку.
Поки я потираю очі, втомлена від безсонної ночі, двері відчиняються.
— Маша, привіт. Де мої вихідні костюми? — голос Олексія звучить сухо й байдуже.
— Ти що, вирішив своїй «старій» пропозицію зробити? — ядовито питаю я.
— Машуль, я тобі давно казав: поїхали до Генки. Ну посуди сама, він профільний лікар і зможе точніше підібрати тобі таблетки від шизофренії.

Я стискаю зуби. Цей його тон...
— Зараз принесу. Тобі чорний на похорон Лілі?
— Мені навіть не цікаво, звідки ти про нього знаєш, — кидає він через плече.
— Даремно ти так. Я все ж таки твоя дружина і мати твоєї доньки. Я стільки років була з тобою!
— Маша, тільки через останню краплю поваги до тебе як до матері Соні ми ще живемо під одним дахом. Не псуй і це.
— Тоді почекай, я поїду з тобою.
— Це ще навіщо? Тобі там нічого робити.
— Твоя «нова» там теж буде? — я намагаюся вколоти його болючіше.
— Маша, думай про своє життя.

Я натягую найширшу посмішку, яку тільки можу видавити. Я не можу дозволити собі здаватися жалюгідною. Якщо він дізнається, з ким я йому зраджувала, вся моя гра розсиплеться. Треба терміново змінити тему.
— Моя улюблена теща сьогодні прийде? — раптом питає він, ніби згадав щось неважливе.
— А ти скучив?
— Ні, просто до нас зайде Нелі. Може, навіть залишиться на ніч.
— Моїй мамі вона не подобається, і я б не хотіла бачити цю стару огидну жінку тут!
— Ти не зрозуміла, — Олексій зупиняється і дивиться мені прямо в очі. — Нелі сьогодні буде в нас у гостях. І якщо твоїй мамі вона така гидка, то нехай твоя мама сидить у себе вдома або терпить. Мені байдуже.
— Я передам, — ціджу я крізь зуби, відчуваючи, як гнів закипає всередині.