Глава 21

Глава: Трупна лілія та зізнання на межі
Олексій

Тільки-но я приліг подрімати в обідню перерву, сподіваючись бодай на двадцять хвилин провалитися в темряву без думок, як у двері наполегливо постукали. Кожен такий звук зараз здавався нелюдським катуванням. Я не можу згадати, коли востаннє спав по-людськи, не рахуючи хвилинних провалів у забуття. Усю ніч я знову не заплющив очей — у Соні піднялася висока температура, і я метався між кухнею та її ліжком. Лише вранці, коли приїхала теща, я зміг хоча б спокійно зібратися на роботу. В такі моменти я був їй щиро вдячний, попри весь наш складний бекграунд.

— Заходьте, — озвався я, важко підводячись із дивана. Голова гула, наче всередині працював несправний трансформатор.
— Олексію Михайловичу, підпишіть лікарняний, — у дверях з'явилася Нелія.
— Звісно, Нелі. Як твої справи? — я потер перенісся, намагаючись сфокусувати погляд на документах.
— Льош, як же ще можуть бути справи у самостійної дівчини моїх років? Звичайно, чудово, тільки от коліно сьогодні болить на погоду, нагадує про вік. А ти що такий сумний? На тобі ж лиця немає.
— У Соні температура була, ось усю ніч біля неї й просидів, — зітхнув я, підписуючи папери.
— А дружина не могла тебе підмінити? Хоча б на кілька годин. Чи це тепер не входить до її обов'язків? — у голосі Нелі почулися колючі нотки.
— Моя «виразка» сьогодні повертається додому, вона на збереженні лежала, — відповів я максимально сухо.
— Ти не говорив, — Нелі миттєво змінилася в обличчі, її погляд став тривожним. — Зараз усе гаразд?
— Нелі, просто не було приводу про неї говорити. Так, зараз усе більш ніж добре, але... є велика ймовірність того, що я все ж таки скористаюся твоєю гостинністю найближчим часом.
— Льоша, що трапилося? — вона занепокоєно плеснула себе по колінах, сідаючи на край стільця.
— Я обов'язково тобі все розповім, Нелі. Але тільки тоді, коли знатиму всю історію в повному обсязі. Не хочу кидатися словами. А поки що просто хотів попередити про свій можливий передчасний візит із валізами.
— Я чекатиму тебе, ти ж знаєш. Ти мені як син, — вона тепло стиснула мою руку.
— Ти мені теж як рідна мати, Нелі. Дякую тобі за все.

Ординаторська

— Ви бачили нашого Олексія Михайловича? — голос Лілії Валентинівни рознісся кімнатою, як отруйний газ. — У нього явно була бурхлива безсонна нічка. Мабуть, наша сіра мишка, а скоріше навіть щур Лізонька, вже активно вирує в його ліжку. Ех… такий експонат чоловіка пропадає, і через кого?

Нелі, яка саме розкладала папери на столі, повільно повернулася до неї. Очі її недобре зблиснули, а губи стиснулися в тонку лінію.
— Чорний язик у тебе, Ліліє. Ти колись думала про те, що це ім'я тобі зовсім не личить? Лілія — це щось ніжне, світле, чисте. У мого племінника в дитинстві була енциклопедія, і цю дитину завжди зачаровувала картинка однієї квітки. Квітка, втім, справді гарна, барвиста, її хочеться розглядати — прямо як тебе зараз. Назва їй Рафлезія Арнольді. Знаєш таку?
— Ні, — з відразою пирхнула Ліля, розглядаючи свій ідеальний манікюр.
— Тоді тобі невідомі всі грані цього дивовижного створіння. Я тобі розповім, ти ж не проти послухати про себе подібних?
— Розповідайте, якщо вам так хочеться, — зверхньо кинула та.

— Він дивовижний. Уявляєш, у нього немає коріння, і він не здатний до фотосинтезу. Він не може сам синтезувати нічого корисного для цього світу. У нього є тільки нитки, як у гриба, завдяки яким він паразитує за рахунок інших. Цим ти його нагадуєш, щоправда, лише частково. Своє справжнє коріння ти скинула, як змія шкіру. Ти не вмієш нічого створювати сама. А паразитуєш лишень за рахунок своїх іменитих родичів. І поки твоє обличчя не набуло забарвлення квітки, про яку я розповідаю, я все ж повідаю тобі головну її особливість. Вона має запах і зовнішній вигляд м'яса, що гниє. Саме цим вона приваблює гнойових мух — так само як ти свого чоловіка. І поки ти остаточно не закипіла, я скажу, як перекладається її назва і чому вона ідеально тобі підходить. Так от, у народі її звуть — трупна лілія. Адже твоя душа вже більше мертва, ніж жива, а ти так — пуста оболонка, що загнила зсередини. А тепер я пішла на обхід.

— Стара відьма! — вереснула Ліля, аж почервоніла від люті.
— Та принаймні не на корм черв’якам поки що, на відміну від деяких, — кинула Нелі вже від дверей.
— Тебе звільнять! Мій батько...
— Мені все ж таки здається, Лілю, що ти звідси підеш першою, — спокійно відрізала Нелія і вийшла в коридор.

Ліза

— Ліліє Валентинівно, Вас хворий у палаті чекає. Йому щось терміново треба у вас дізнатись. Я хотіла запропонувати йому допомогу, щоб Вас не смикати по дрібницях, але він відмовляється навідріз, — я намагалася бути максимально ввічливою, хоча після того, що я почула за дверима, руки мої тремтіли.

Ліля глянула на мене з такою дикою злістю, що мені стало фізично холодно. Її погляд буквально пропалював у мені діру.
— Я бачу, ти кожному намагаєшся надати допомогу, — процідила вона крізь зуби. — Одним хворим допомагаєш, інших у ліжку відігріваєш, доки дружина на збереженні! Не Єлизавета, а прямо Мати Тереза місцевого розливу. Чи не здається тобі, дівчинко, що ти тут зайва?
— Та що я вам поганого зробила? — мій голос здригнувся, сльози миттєво підступили до очей. — Кого це я «відігріваю»? Що ви таке кажете?
— Бісять мене малолітні вискочки! — вона зробила крок до мене. — Ти ж пустоголова, нічого з себе не представляєш, а намагаєшся пробитися через ліжко Олексія. Знаємо ми таких. Я бачу тебе наскрізь. Що, нема чого сказати? Заціпило?
— Не хочу нічого казати. Мені навіть дивитись тепер на вас гидко.
— А варто було б сказати, а то наступного разу може не буде чим говорити, — її погляд став майже безумним, вона наблизилась до мого обличчя. — Зникни звідси, поки я тебе не стерла.
— Ви хвора, — прошепотіла я.

Я не витримала цього натиску і просто вибігла з ординаторської. Мені було так боляче, так несправедливо прикро! Я ніколи не образила її і словом, за що вона так зі мною? Я почувалася покинутим кошеням, яке не знає, куди сховатися. До ординаторської не піду, поки там Ліля. У роздягальні інтерни, там не побути наодинці зі своїми думками. Залишається лише їдальня. Я сумно потягла ноги до далекого столика в кутку.