Глава 20

***Олексій***

Сказати, що я був здивован почутим, зовсім ні.

- Олексію, як моя дочка?

- Маша в лікарні під наглядом, стан її стабільний, викидень не стався – стомлено відповідаю тещі.

- Я сьогодні поїду до неї, що їй краще привезти?

- Совість, моя люба, совість.

- Олексію, ну як ти смієш? Вона ледве не втратила твою дитину. Ти повинен дарувати їй тепло, може у Вас і відносини налагодитись зможуть. Може ви знову станете нормальною сім’єю і ти перестанеш окремо спати.

- Розумієте, люба теща, якщо мій хороший товариш не помилився, а він з його досвідом навряд це може зробити, то термін Маші більше очікуваного, а це означає лише одне - вона нагуляла дитину.

- Та такого бути не може! Ти намагаєшся цим позбутися моєї доньки! Ти просто знайшов собі іншу от і придумуєш привід! Який ти все-таки негідник. Я пішла до точно твоєї дитини Софії.

– А я пішов на роботу.

*Минає година*

- Єлизавета Миколаївно, зайдіть до мене – прошу я, а в самого в роті пересихає від думки, що ми знову будемо вдвох знаходитись в моєму кабінеті.

Поки чекаю на Лізу – жадібно п’ю воду.

*Діалог Нелі та Лілії*

- Бачили, Нелі, кличе свою голубку до кабінету. Совість не для нашого Олексія Михайловича, теж мені одружена людина. Можна подумати, що ніхто не розуміє, що вона хвостом перед ним крутить, а він й радий, біжить за нею, як пес на тічку. Дівка не встигла з’явитись тут, а вже в нього під боком напевно спить.

- Ну і гнила ж ти, Лілю. Тобі не в лікарні працювати, а з бабками під під'їздом сидіти та обгладжувати кістки людей, яким до тебе навіть справи нема.

- А Ви мені Нелі не хаміть чи забули, що мій тато може згадати про Ваш пенсійний вік?

- Погано, мабуть, тобою бути. Все в житті є, а зла як собака.

- Я не зла, я реаліст. А ваших Ліз бачу наскрізь. Нелі, я впевнена, що зараз вона буде перед нами невинність корчити, але вона ще та відьма.

*Кабінет Олексія Михайловича*

– Ви мене звали – з сумним виглядом запитує Ліза.

- Сідай. Я хотів попросити вибачення за ситуацію з Машею, я не знаю звідки їй відома твоя адреса і …

- Та ми з нею не зустрілися, їй відкрила моя мама, ну вона й прийняла її за мене.

- Це приємна новина, бо коли вона вийде з лікарні, то могла б прибігти сюди й влаштувати тут лайку. Маша, вона не керована.

- Ну, це мене не стосується і благо Ваша дружина не моя проблема, а Ваш головний біль. Що не будь ще? – Ліза спалахує та вже йде на вихід.

Я ламаюсь, броня в тріщинах. Не можу я так довго бути без неї, тому торкаюсь її долоні. Дівчина швидко розвертається до мене і дивиться прямо в очі.

- Не роби так. В тебе гарна вагітна дружина. Нащо ти наді мною знущаєшся? Я й поряд з нею не стою.

Продовжую тримати її за руки погладжуючи великим пальцем їй кисть.

- Олексій Михайлович, я прийняла поразку в наших з вами невдалих стосунках, то ж зробіть і ви так. Я вам ще потрібна?

Так, більше за життя, та з вуст злітає…

- Ні, ти вільна, Ліз.

- Ну хоча б десь ви чесні, а квіти справді дуже гарні, дякую.

Ліза, ну чому все має бути так складно? Як би мені хотілося багато про  що тобі розповісти, але ти нескінченно далеко від мене. Щодня спроби побачити тебе зайвий раз, торкнутися, почути твою мову в мій бік, мені вартує неймовірних зусиль. Як важко усвідомити, що та єдина, яка мені так потрібна не хоче зі мною бути. А зараз вийшла з кабінету і забрала навіть свій аромат. Яка ж ти жадібна, Ліза.

Сьогодні була дуже складна ніч, я не стулив більше очей з моменту повернення додому. Думки вперше за тривалий час були повністю охоплені Машею. У глибині душі, я сподіваюся на те, що термін у неї правильний і не більший за необхідний. Я не хочу в ній так розчаруватися. Мабуть, не варто думати про це зараз. Сьогодні після приходу до лікарні я і так все дізнаюся. Навіщо знущатись зараз із себе? Але якщо все піде не так, як я сподіваюся… Боже, я здогадуюсь, хто може бути її коханцем.

*Дзвінок Ромі*

- Привіт, Льоха.

- Ром, привіт. У мене є до тебе ще одне величезне прохання.

- Добре хоч цього разу воно буде тверезим.

- Так. Втім, мені потрібно простежити за Машою,  знову. Ромка у мене є жорстка підозра, що в нашій сім'ї крім мого потягу, є ще її коханець.

- І ти це все ще називаєш – сім'я?

- Не починай, друже. Зі своїм потягом я як не намагаюсь, а зробити нічогісінько не можу.

- Льоха, ти мені як брат, але тобі треба щось вирішувати.

- Думаєш, я цього не розумію? Це розмова не для телефону, потрібно зустрітися та обговорити багато чого. То ти допоможеш?

- Звичайно, дай тільки своїй ненаглядній вийти з лікарні.

- Добре, тримай мене в курсі, добре?

- Звичайно.

В обідню перерву, я все-таки зміг достатньо звільнити собі час для поїздки до Маші в лікарню.

- Доброго дня, мене звуть Валентина Миколаївна, я акушер-гінеколог та лікар. Ви чоловік Марії?

- Доброго дня, Олексій Михайлович, чоловік. Як моя дружина поживає?

- Задовільно, стан стабільний, загрози для матері та дитини немає. За бажання Ви можете забрати її завтра додому.

- А Ви вже робили УЗД?

- Як я і сказала загрози для матері та дитини немає.

- Підкажіть, будь ласка, термін вагітності по УЗД.

- За даними УЗД термін становить 7-8 тижнів. Дитина розвивається відповідно до норми. Серцебиття задовільне.

- Ви впевнені у терміні вагітності?

- Абсолютно, у мене стаж роботи 23 роки, як Ви вважаєте, я можу бути впевненою у своїх знаннях?

- Абсолютно.

***Маша***

*За пару годин до зустрічі лікаря з Олексієм*

Другу годину поспіль я обмірковую те, що сталося. Я виразно усвідомлюю, що лікар швидше за все сказав Льошику-лошку про термін. Як би обіграти це все. Поки я не отримала грошей від твого батька, малюк, треба крутитись. Хоча, я не йтиму від Льошка. У мене будуть гроші, ми переїдемо в інше місто, візьмемо маму та Віку. Навіщо залишатися однією, якщо можна жити як звикла? Льоша завжди був стабільним і мене це влаштовувало. Звісно поява дівки в нього мене дуже здивувала, та нічого, при потребі я їй голову зверну.