Глава 17

Маша
Цей ранок уже не стане гарним. А чи варто було так напиватися?! Хоча варто, адже в мені вирувала сильна лють.

15 годин тому
— Привіт, зайчику, — кажу я коханцю й намагаюся поцілувати його в щоку, та він швидко руйнує мої намагання. Сволота, звісно, та куди ж діватися. — Як же я сумувала за своїм ведмедиком. А ти сумував за мною? — з посмішкою запитую.
— Маш, сядь. — Ой, не подобається мені твій тон, та нічого, я не братиму це близько до серця.
— Хом'ячку, чого ти такий напружений? Хочеш, я тобі допоможу? Пам'ятаєш, як раніше? Адже тобі подобалося, сам просив і…
— Замовкни й запам'ятай: ти не в зоопарку. Ми зустрілися для серйозної розмови, я хочу її якнайшвидше розпочати й закінчити.
— Починай, любий.
— Маш, коли ти зі мною спала, то знала про наявність у мене дружини. Я ніколи не говорив тобі про серйозні стосунки, а тим більше, що піду з сім'ї. Ти знала, на що погоджувалася, і брехала мені, що п'єш таблетки. Я не знімаю з себе провини, тому хочу дати тобі достатню суму для аборту, відновлення та, звичайно, моральну компенсацію. Надалі я не хочу підтримувати з тобою спілкування. Ти не та жінка, яка мені сподобалася минулої весни. Я думаю, десяти тисяч доларів достатньо!
— Так ось як ти заговорив, ведмежа? Ти ж сам шукав зі мною зустрічі раніше, чи вже забув?
— Тільки у твоїй хворій фантазії, Маш. Я лише брав те, що й так під ногами валялося. Наразі я втомився від тебе і більше не можу тебе навіть чути.
— Але ж скільки я тебе знаю, ти завжди хотів дитину. Ось вона, — тицяю пальцем у живіт, — наша. Ми можемо бути щасливими з нашою дитиною.
— Так, Машо, але з такими, як ти, дітей не заводять. Я ж не дарма сподівався на пігулки. А особливо за останні два місяці ти відкрила мені всі свої можливі мінуси. Твоєму чоловікові пам'ятник треба поставити за те, що він ще не знайшов собі коханку.
— Хто? — заходжуся сміхом. — Льоша? Та він біля моєї ноги, зайчику.
— А мене ось твоя нога більше не цікавить. Зроби все правильно та повертайся до свого чоловіка. Чи він під столом?
— Ти даремно мене ображаєш, адже я можу розповісти твоїй дружині про твої пригоди, — з усмішкою та впевненим тоном кажу.
— Ти цього не зробиш.
— Любий, я — мерзота, а отже, можу багато чого, — впевнено киваю на підтвердження своїх слів.
— Ти не погань, Маш. Ти — порожнє місце, яке ніяк не зачепиться в житті. Начебто й чоловіка гарного відхопила, а на інших вішаєшся все життя. Твоя донька хоча б від Олексія?
— Звичайно, від нього... Знаєш, а я передумала: я не робитиму аборт, я народжуватиму. Як я можу вбити твою дитину, зайчику?
— Маш, може, ти погано чуєш, але ти мені не потрібна. Я не бажаю псувати життя дитині. Якщо хочеш — народжуй, а я її в тебе заберу й залишу собі з дружиною.
— З чого б це я була такою доброю? Для твоєї дурепи ще дітей народжувати? Я що, сестра милосердя для жінок у розпачі?
— А що ти плануєш робити з дитиною? Повісити на шию Олексію?
— А це вже не твоя турбота, зайчику. Ти йди, підітри соплі своїй дружині.
— Дурна ти, Машо.
— Давай, вали. А про суму я подумаю і повідомлю тобі.

Сволота, у мене були такі надії на нього. Я була впевнена, що він піде від неї. Невже я дарма вагітніла? Ну нічого, побачимо, хто ще буде на коні.
— Офіціанте, коньяк!

Ранок
Повідомлення 7:43
«Поки ти вдома вночі спиш, твій чоловік крутить роман з іншою на роботі. Дій, поки твоє місце не посіли».

Це ще що за новини? Я, звичайно, мало вірю в те, що ця мямля чоловічого роду знайшла хоч когось, але для профілактики варто заглянути. Але який привід вигадати?.. Хм... Треба замовити щось домашнє і відвезти йому поїсти.

Олексій
Завівши дружину до кабінету, я просто впав у своє крісло.
— Машо, сядь, — видихаю. — Ти загубилася?
— Котику, ти про що? — на всі зуби посміхається дружина.
— Почнімо спочатку. Ти ніколи не приходила до мене на роботу просто так, а тим більше щоб мене погодувати. Ти ніколи не палала любов'ю до моїх колег, а зараз ти й їм принесла їжу? Ти вчора набухалася як востаннє і сіла за кермо. Ти вчора головою об пляшку билася?
— Я просто відчувала провину перед тобою за вчорашнє.
— Машо, не сміши павуків у кабінеті. Ти — людина, позбавлена почуття провини. Що сталося?
— Просто я так захотіла.
— Вставай.
— Куди?
— На УЗД, Маріє, пішли.
— Але я не…
— Мені навіть не цікава твоя брехня. Сьогодні ти — додому, на УЗД я домовився на 25-те число.
— Я в машині на тебе чекаю.

Маша
Не можна мені на УЗД потрапити, там відразу зрозуміють, що дитина майже на чотири тижні більша за необхідний термін. Хух…

Набирає повідомлення:
«Суму я підібрала відповідну, скажу при зустрічі».
Відповідь:
«Коли?»
Маша:
«Пізніше напишу».

— Льошо, що за жахлива музика?

Олексій
Уже втретє на повторі слухаю пісню і згадую прогулянки з Лізою алеєю минулої осені. Який дивовижний час, які відчуття…
— Льошо, що за жахлива музика? — запитує Маша і перемикає пісню.
— Поверни назад.
— Ну добре.

«Тримай мене, не дай мені піти, навіть не на хвилину —
Бо не зможеш більш знайти під цим дощем.
Дивись, я можу ще! Ритаймер без зупину.
Ми розіб'ємося вщент і лишимось живими».

— У тебе хтось є, Льош? — запитала я, дивлячись прямо перед собою.
— Так, — відповів він, не відриваючи погляду від дороги.