Глава 16

***Олексій***

Всю ніч я провів у своєму кабінеті. Так, я просто втік від проблем. Цей вчинок не робить мені честі, як і останні місяці життя. Вчора по дорозі додому, я думав про розлучення з Машою. Я не дурень і бачу, що зі мною вона нещасна, як і я поруч із нею теж. Сьогодні цілком чесно зізнався їй у тому, що не люблю її більше. Я навіть відчув полегшення, коли дізнався що ми взаємно не відчуваємо один до одного нічого. Але як бути із ще однією дитиною? Щоб залишити вагітну дружину, потрібно бути повнісіньким гівнюком.

*Стукіт у двері*

- Льоша, доброго ранку. Чи ти тут спав?

- Добре, Нелі. Саме так. Знаєш, я просто втік від проблем сюди. Ти щось хотіла розповісти?

- Не розповісти, а скоріше нагадати про фотографа. Сьогодні потрібно зробити фото для сайту лікарні, але тобі у такому вигляді лише пацієнта у комі грати.

- Так і бути, я причешуся.

- Боюся замало буде, Олексію.

- Умовила, ще й душ прийму.

- Я сестрі господині скажу, аби чистий халат принесла. До речі, це одноразова акція? – киває Нелі у бік мого нічного притулку - Раптом чого, твоя кімната в повному збереженні.

- Дякую, але сподіваюся до цього не дійде.

Я був щиро здивований словами Нелі. Я з'їхав із її квартири, напевно, років 11 тому. Нелі була найкращою подругою моєї мами та після її смерті, забрала мене дев'ятирічку до себе. Так ми й жили із нею разом близько 15 років. У дитинстві я любив їздити її величезною квартирою на роликах. Бувши підлітком, я влаштовував класні вечірки, за які мені іноді влітало. Навіть з Машою ми встигли пожити у Нелі, правда зовсім мало, оскільки дружині не подобався контроль від моєї другої мами.

*стукіт у двері

- Олексію Михайловичу, ось Ваш халат.

- Дякую, Марино, передай персоналу, що фотограф буде за годину.

***Ліза***

Частину ранку, а саме 40 хвилин, я провела сумно вдивляючись у побитий букет, 5 хвилин намагалася взяти себе в руки, 10 хвилин пішло на сніданок, а 25 хвилин, що залишилися, мною було вирішено витратити на макіяж. Сьогодні мене фотографуватиму і нехай не в житті, але на фото я маю блищати. Підходячи до корпусу, я хотіла, аби мене побачив Льоша. Сьогодні я була неперевершена, та мрії не завжди збуваються…

На ранковій п'ятихвилинці він зайвий раз не подивився на мене, що не могло не зачепити мене як жінку. Втім, я також грала з ним в ігнор, що давалося мені з величезними зусиллями.

Коли ж настав час фотографій, я намагалася стати якомога далі від нього, але не там було, фотограф зробив перестановку і я опинилася поруч із ним. Я знову почула його запах, який трохи зводить з розуму. На секунду хотілося вп'ятися в його шию, надихатися ним, відчути його теплі руки на своїй спині. Так, саме так. Стоп, що? Якого… Різко ухиляюся від його руки й не відразу розумію те, що відбувається. Я так глибоко загрузла у своїх думках і фантазіях, що мало того не відчула моменту дотику до мене, так ще не відразу зрозуміла, що це був намір фотографа. Нелі, що стояла з іншого боку від Олексія й так само дивно подивилася на мене, як і всі присутні.

- Ліза – ледь чутним пошепки каже мені Льоша – прошу, потерпи пару хвилин, не привертай на себе увагу «доброго» жіночого колективу.

І адже не можу сказати йому нічого у відповідь, правий він зараз.

Ще не встигла завершитися зйомка, як у хол увійшла дуже гарна рудоволоса жінка. У цей момент, я відчула як напружилася рука Льоші.

- Льоша, я привезла тобі обід – широко посміхаючись жінка замахала рукою.

Спостерігаючи за чарівною красою, я, як і будь-яка жінка на моєму місці ставила лише одне питання: «А я то навіщо йому була потрібна за такої дружини?». Її довге хвилясте волосся, ніби палало від дотику з променями сонця, а пишні форми просто не давали шансів вийти мені переможницею в цьому заздалегідь програному змаганні. Звісно, між нами двома, він обрав її. Та нащо таїти, і я вибрала б її.

- Маша, я зайнятий, чекай у моєму кабінеті.

Як боляче мені вдарили його слова. Перед очима одразу промайнув той вечір, коли ми вперше там поцілувалися. Я не хочу думати про це, але як же я ревную. Він зараз цілуватиме не мене. Не я його обійматиму і вдихатиму аромат його одеколону. Ні мені він нашіптуватиме милі дурниці. Як шкода, та більше не мені. Та не зважаючи на це, я відчуваю як його великий палець гладить мій поперек, поки ніхто не бачить.

- Звичайно милий, але доки я не пішла, хотіла запропонувати святковий обід для всіх.

- І що ж за свято у нас таке? – трохи хитро запитала Нелі.

- Дорогі, у нашій родині величезне щастя.

- Маша, йди до кабінету. - Льоша вже почав йти в її бік і поки він не відвів свою дружину, вона встигла домовити те, заради чого, мабуть, і прийшла.

- Ми чекаємо на другу дитину, сподіваюся цього разу у нас буде спадкоємець - продовжуючи тримати широку усмішку на обличчі, промовила Марія.

Мені нічого не залишалося, як привітати її з цим чудовим становищем, як і решта колег. Я бачила його спустошенні очі, які дивились в точно такі ж мої.

***Маша***

*Повідомлення 7:43

«Поки ти вдома вночі спиш, твій чоловік крутить роман з іншого на роботі. Дій, поки твоє місце не посіли».