Глава 4

***13 серпня. Ліза***

Вдома не сидиться та й дуже хочеться чогось солоденького, то ж не втрачаючи часу я біжу прибавляти в об’ємі моїх стегон.  Дорогою до пекарні я зустрічаю Женю і вечір вже набуває приємних фарб.

—  Ліз, куди йдеш?

—  Привіт, та в магазин треба заскочити. Завтра нічне чергування, а мені страх як хочеться солодкого. А ти далеко зібрався?

—  До тебе хотів зайти, запропонувати піти у кіно. Там вийшла нова частина «Після», то що? Адже неможливо відмовитися, це ж твій улюблений фільм, ми на всі частини ходили.

—  Та міг би й зателефонувати. Я подивлюся, що у мене по змінах на роботі та вирішимо. — Боженька, я ненавиджу цей фільм. Скільки вони ще будуть це знімати? Ну не могла я тоді сказати що фільм повна лажа, він так захоплено його обговорював, що не хотіла засмучувати друга й ось уже 3 роки за це всесвіт мене має по повній…

- Ну гаразд, чекатиму твого розкладу.  — з ентузіазмом видає хлопак  —  Пішли, додому проведу. До речі, ти знала, що наші Іра та Вадим одружилися минулого місяця? Уявляєш, з першого класу за однією партою, як і ми з тобою.

—  Молодці  — що я взагалі повинна відповісти на цю фразу? Сподіваюсь це не був натяк, чи може мати з Женькою в змові? Ні, навіть думати про відносини з ним не можу, бридко.

—  Лізо, може поїхали з нами на дачу у п'ятницю? Або пішли на байдарках...

—  Ось куди, а у воду я ні-на-крок! Ти забув минуле літо? Це ж добре, що поруч виявився Паша і зміг відстебнути ремінь з тієї чортової байдарки, вибач я пас.

—  Так, просто чудово що з нами він був.  — з роздратуванням відповідає друг

Паша це мій колишній хлопець, вони не потоваришували, як останній не намагався. Відносини наші були не довгі, близько двох місяців. Далі він отримав стипендію у Німеччині й сам викреслив мене зі свого життя.

—  Женька, я подумаю відносно дачі. Дякую, що провів. Ну... Я побігла.

—  А на чай?

—  Женька, я так втомилася, хочу прийти додому, заточити цей шматок тортика і лягти спати.

—  Гаразд, напиши мені завтра з приводу вільного вечора, а краще я тебе завтра з роботи зустріну і пройдемося додому.

—  Нагадую, я чергую.

—  Добре, тоді вранці заберу після чергування. — нене залишаючи мені варіантів, констатує Євген. 

***14 серпня. Ліза.***

Чи вважаю я себе поганою донькою? Ні. Брехати зазвичай не входить в мої плани, але волосся дорожче. Звісно я не розв'язала проблему, а лише її відстрочила. Просто, просто не вмію я суперечити мамі, а вона цим лише користується.

—  Сонечко, гарного тобі дня.

—  Дякую, мам.  — відповідаю і як миша збираюсь вибігти з дому та нагадати їй, що сьогодні на нічній.

—  Ти пам’ятаєш за перукарню?  — ну за що?!

—  Так, я якраз хотіла тобі сказати, що мене поставили сьогодні в нічну, то ж скасуй, будь ласка.

—  Єлизавета, я тебе такою ростила?  Ти псуєш моє чесне ім’я! Постарайся туди потрапити, відпросись на пару годинок.  — серйозним тоном каже мати. 

— Мам, я ніяк не можу встигнути. Наступний раз вийду з роботи можу лише завтра о 8 годині ранку.

—  Тоді знайди когось на підміну! Не буває безвихідних ситуацій.

—  Але це саме та ситуація. Мам, я запізнююсь. Скасуй, будь ласка, запис.

—  Йди. Я перезапишу тебе.

Ну це хоч якась перемога. Може ногу зламати? Не вихід, вона мене вночі сама підстриже, так ще й ламінування виконає. Ехх.

***Ранок 14 серпня. Олексій.***

Бісів будильник. Типовий ранок. Вранішня кава та яєшня.

З приємностей, сніданок приготувала дружина.

  — Маш, вмієш дивувати! Ти прокинулась від сорому про голодного чоловіка? – запитую у жінки, ніжно обіймаючи її за талію.

—  Просто я вирішила приготувати сніданок замість вечері. – швидким рухом розмикаючи обійми всміхається дружина.

—  Ми переходимо на вечірнє харчування повітрям?  — все ще сподіваючись, що це жарт, виказую дурне припущення. 

—  Звісно ж ні. Альбіна попрохала разом сходити до лікаря і залишитись у неї. Ти ж не будеш проти?

—  Вони все ще намагаються завагітніти?

—  Звісно.  —  відповідає та безпристрасно знизує плечима, Маша — то що?

—  Замовите собі щось смачненьке на вечерю?

—  Ти найкращий.  — поцілувавши мене в щоку, каже дружина  — і не затримуйся на роботі, тобі ж ще з Сонею сидіти.

—  Стривай, а де поділась та жінка на котрій все в цьому домі тримається? Ах, як я міг не помітити, вона прямо тут з моєю газетою в руках. Дрібні грабіжки не про ваш вік, мамо.

—  Дуже смішно Олексійку, до твого відома я сьогодні йду на танці з кавалером.  — поважно каже теща, перегортаючи сторінку.

—  Доброго ранку, люба Світлана Федорівна, враховуючи ваш поважний вік, ви неодмінно повинні знати, що підслуховувати нечемно!

—  Олексійку, враховуючи мій поважний вік та неймовірне вміння розбиратись в людях, мені іноді здається, що моя донька  — сестра милосердя, враховуючи скільки років вона тебе плекає коханням.

—  Світлана Федорівна, своєю чергою хочу зазначити, що враховуючи ваш пенсійний вік,  кавалер або альфонс, або ж сліпий. Якщо він альфонс, то відразу скажіть, що навіть на мінімалку пенсії він розраховувати не може, ну а якщо він все ж таки сліпий, тоді ж, то ваш джек-пот. Хапай не замислюючись його, моя люба жінко невизначеного віку.

—  Жах  — каже моя люба теща, та з гордо піднятою головою виходить з кімнати.

—  Маша, що твоя матуся робить так рано в нашому домі?

—  Вона така ж моя, як і твоя, Льоша.  — відповідає мені дружина  — Мама заїхала за сукнею для вечора.

—  Поминального?

—  Я тебе ще переживу. — долинає з коридору.

—  От в цьому я чесно кажучи не впевнений, архангели до вас більш схильні. А підслуховувати все ще не ввічливо.

***14 серпня. Лікарня***.

Ранковий обхід з завідувачем не  обіцяв нічого доброго. Воно вже прийшло якесь дьоргане, а це могло означати лише придирки на насміхання.