Глава 4

***13 серпня. Ліза***

Вдома не сидиться та й дуже хочеться чогось солоденького, то ж не втрачаючи часу я біжу прибавляти в об’ємі моїх стегон.  Дорогою до пекарні я зустрічаю Женю і вечір вже набуває приємних фарб.

- Ліз, куди йдеш?

- Привіт, та в магазин треба заскочити. Завтра нічне чергування, а мені страх як хочеться солодкого. А ти далеко зібрався?

- До тебе хотів зайти, запропонувати піти у кіно. Там вийшла нова частина «Після», то що? Адже неможливо відмовитися, це ж твій улюблений фільм, ми на всі частини ходили.

- Я подивлюся, що у мене по змінах на роботі та вирішимо – Боженька, я ненавиджу цей фільм. Скільки вони ще це зніматимуть? Ну не могла я тоді сказати що фільм повна лажа, він так захоплено його обговорював, що не хотіла засмучувати друга й ось уже 3 роки за це всесвіт мене має по повній…

- Ну гаразд, чекатиму твого розкладу. Пішли, додому проведу. До речі, ти знала, що наші Іра та Вадим одружилися минулого місяця? Уявляєш, з першого класу за однією партою, як і ми з тобою.

- Молодці – що я взагалі повинна відповісти на цю фразу? Сподіваюсь це не був натяк, чи може мати з ним в змові? Ні, навіть думати про відносини з ним не можу, бридко.

- Лізо, може поїхали з нами на дачу у п'ятницю? Або пішли на байдарках...

- Ось куди, а у воду я ні-на-крок! Ти забув минуле літо? Це ж добре, що поруч виявився Паша і зміг відстебнути ремінь з тієї чортової байдарки, вибач я пас.

-Так, просто чудово що з нами він був. – з роздратуванням відповідає друг

Паша це мій колишній хлопець, вони не потоваришували, як Пашка не намагався. Відносини були не довгі, близько двох місяців, він отримав стипендію у Німеччині й сам викреслив мене зі свого життя.

- Женька, я подумаю відносно дачі. Дякую, що провів. Ну, я побігла.

– А на чай?

- Женька, я так втомилася, хочу прийти додому, заточити це шматок тортика і лягти спати.

- Гаразд, напиши мені завтра з приводу вільного вечора, а краще я тебе завтра з роботи зустріну і пройдемося додому.

- Нагадую, я чергую.

- Добре, тоді вранці заберу після чергування.

***14 серпня. Ліза.***

Чи вважаю я себе поганою донькою? Ні. Брехати зазвичай не входить в мої плани, але волосся дорожче. Звісно я не розв'язала проблему, а лише її відстрочила. Просто, просто не вмію я суперечити мамі, а вона цим лише користується.

- Сонечко, гарного тобі дня.

- Дякую, мам. – відповідаю і як миша збираюсь вибігти з дому та сказати, що сьогодні на нічній.

- Ти пам’ятаєш за перукарню? – ну за що?!

- Так, я якраз хотіла тобі сказати, що мене поставили сьогодні в нічну, то ж скасуй, будь ласка.

- Єлизавета, я тебе такою ростила?  Ти псуєш моє чесне ім’я. Постарайся встигнути.

- Мам, я ніяк не можу встигнути. Я наступний раз вийду з роботи завтра о 8 годині ранку.

- Тоді знайди когось на підміну! Не буває безвихідних ситуацій.

- Але це саме та ситуація. Мам, я запізнююсь. Скасуй, будь ласка, запис.

- Йди. Я перезапишу тебе.

Ну це хоч якась перемога. Може ногу зламати? Не вихід, вона мене вночі сама підстриже, так ще й ламінування виконає. Ехх.

***Ранок 14 серпня. Олексій.***

Бісів будильник. Типовий ранок. Вранішня кава та яєшня.

З приємностей, сніданок приготувала дружина.

 - Маш, вмієш дивувати! Ти прокинулась від сорому про голодного чоловіка? – запитую у жінки, ніжно обіймаючи її за талію.

- Просто я вирішила приготувати сніданок замість вечері. – швидким рухом розмикаючи обійми всміхається дружина.

- Ми переходимо на вечірнє харчування повітрям?

- Звісно ж ні. Альбіна попрохала разом сходити до лікаря і залишитись у неї. Ти ж не будеш проти?

- Вони все ще намагаються завагітніти?

- Звісно, то що?

- Замовите собі щось смачненьке на вечерю?

- Ти найкращий. – поцілувавши мене в щоку, каже дружина – і не затримуйся на роботі, тобі ж ще з Сонею сидіти.

- Стривай, а де поділась та жінка на котрій все в цьому домі тримається? Ах, так вона прямо тут з моєю газетою в руках. Дрібні грабіжки не про ваш вік.

- Дуже смішно Олексійку, до твого відома я сьогодні йду на танці з кавалером.

- Доброго ранку, люба Світлана Федорівна, враховуючи ваш поважний вік, ви неодмінно повинні знати, що підслуховувати нечемно – звертаюсь до тещі

- Олексійку, враховуючи мій поважний вік та неймовірне вміння розбиратись в людях, мені іноді здається, що моя донька - сестра милосердя, враховуючи скільки років вона тебе плекає коханням.

- Світлана Федорівна, своєю чергою хочу зазначити, що враховуючи ваш пенсійний вік,  кавалер або альфонс, або сліпий. Якщо він альфонс, то відразу скажіть, що навіть на мінімалку пенсії він розраховувати не може, ну а якщо він все ж таки сліпий, тоді ж, то ваш джек-пот. Хапай не замислюючись його, моя люба жінко невизначеного віку.

- Жах – каже моя люба теща, та з гордо піднятою головою виходить.

- Маша, що твоя матуся робить так рано в нашому домі?

- Вона така ж моя, як і твоя, Льош. – відповідає мені дружина – Мама заїхала за сукнею для вечора.

- Поминального?

- Я тебе ще переживу.- долинає з коридору.

- От в цьому я чесно кажучи не впевнений, архангели до вас більш схильні. А підслуховувати все ще не ввічливо.

***14 серпня. Лікарня***.

Ранковий обхід з завідувачем не  обіцяв нічого доброго. Воно прийшло якесь дьоргане, а це могло означати лише придирки на насміхання.

- Скільки у Вас пацієнтів?

- На ранок восьмеро, вночі надійшов пацієнт з гіпертензивним кризом. Я його ще не бачила і не можу нічого сказати, окрім того, що йому 42 роки і тиск у ночі був 180/120 мм.рт.ст..

- Ну якщо Ви коли-небудь навчитесь не запізнюватись – і бла бла бла… Не завідувач, а коуч-мотиватор. – Ви мене взагалі слухаєте?

- Звісно, Олексій Михайлович, нам в цю палату.

Ненавиджу час проведений разом з цим пихатим чолов’ягою. Та коли він дивиться на мене, не можу ні про що думати окрім його гарних оченят.