Розділ 10. Основа магії

Вийшовши з будинку на свіже повітря, Нот одразу кинув шкіряний мішечок з монетами Даріону. Той спритно, майже не дивлячись, схопив його в повітрі.

— Твої чесно зароблені гроші, — промовив Нот, склавши руки на грудях. 

— Дуже вдячний, — гордовито відповів Даріон і одразу ж почав гарячково розв'язувати шнурок, роздивляючись вміст. Він розчаровано звузив очі: 

— Зачекайте... Щось тут замало! 

— Мерканус утримав частку через втрату товару, — спокійно пояснила Елатріель, поправляючи посох. — Тож тебе ніхто не дурить. 

— От скупердяй! — гнівно видихнув Даріон, зітхнувши, але мішечок до калитки все ж сховав.

Нот оглядів своїх супутників і перевів погляд на гамірну вулицю: 

— Ну що, командо... Завдання виконано. Я більше нікого з вас не тримаю. Якщо у вас є власні справи — ви вільні. 

— Я залишаюся з тобою. Принаймні поки що, — без вагань мовила Елатріель, посміхнувшись.

Даріон почергово витріщився на них обох, заклав руки за спину і хмикнув: 

— Ну... а чому б і ні? Я теж поки що лишаюся з вами. 

Потім він подався вперед, не приховуючи щирої цікавості в очах: 

— То які далі плани? Що робимо? 

— Розгадуємо загадки, — жартівливо сказав Нот з-під маски. 

— Загадки?! — здивувався Даріон, скрививши фізіономію. 

— Та де ти взагалі береш ці завдання?! — додав він із легким докором.

Елатріель поруч тихо й щиро засміялася, прикривши вуста долонею.

— Гаразд, якщо серйозно, — взяв себе в руки Нот. — Нам треба дізнатися, де тут можна знайти справжнього експерта з магії. 

— Хм... Є тут одна Академія, — замислено мовив Даріон, потираючи підборіддя. — Там вивчають магію та все, що з нею пов'язано. Але є проблема: туди пускають лише магів. Та й то далеко не кожного. 

— Ого. А ти звідки це знаєш? — здивовано запитала Елатріель, підвівши брову. 

Даріон гордовито випрямив спину й поправив ремінь меча: 

— Я вмію збирати інформацію, дівчино. 

— Добре, — перебив їх Нот. — І де розташована ця Академія? 

— Ти що, не чув, що я щойно сказав?! — трохи роздратовано вигукнув Даріон, сплеснувши руками. — Туди пускають тільки магів! 

— Чув... чув. Заспокойся, — спокійно всміхнувся Нот. — Усе під контролем. То де ця Академія? 

Даріон скептично подивився на нього, зітхнув і махнув рукою: — Ходімо за мною, покажу.

Він розвернувся й повів їх плутаними вуличками Елдораса напряму до магічного кварталу.

Даріон привів команду до потрібного місця. Перед ними постала висока кам'яна стіна, прямо по центру якої було викарбуване складене магічне коло. Але дивувало інше: за самою стіною не було видно жодної величної будівлі — лише порожнє подвір'я та звичайний міський пейзаж.

— Ти впевнений, що це саме те місце? — запитав Нот, уважно розглядаючи стародавню кладку. 

— Впевнений, — запевнив Даріон, склавши руки на грудях. — Я ж не просто так казав, що пройти туди можуть лише маги. 

— Схоже, те, що ми бачимо за стіною — просто магічний міраж, — здогадалася Елатріель, підійшовши ближче. — Справжня Академія прихована від очей звичайних людей. 

— Ну і що тепер? — розвів руками Даріон.

Нот спантеличено почухав потилицю. Він підійшов ближче й вдивився в магічне коло, вкрите безліччю переплетених рун та символів. Ніяких замочних шпарин чи важелів тут, звісно, не було. Повагавшись секунду, Нот просто підняв кулак і ніяково постукав по холодній стіні — так, ніби стукав у звичайні дерев'яні двері:

— Агов! Є там хтось? Нам потрібна ваша допомога! — крикнув він у камінь.

— А-ха-ха-ха! — Даріон вибухнув таким гучним і щирим реготом, що аж вхопився за живіт і нахилився вперед. — І це... це і є твоє «усе під контролем»?! — ледве видавив він крізь сміх.

Елатріель теж не стрималася й прикрила обличчя долонею, тихо сміючись з такої простодушності Нота.

— Якщо у вас є кращі ідеї — я слухаю, — з легким награним ображенням буркнув Нот з-під маски.

Відповіді з-за стіни, звісно, не було.

— Я можу спробувати відчинити ці двері, — посміхнувшись, мовила Елатріель. 

— Було б непогано, — відступив на крок Нот.

Елатріель підійшла до стіни й уважно роздивилася візерунки на колі. Потім вона обережно приклала долоню до самого центру. Дівчина заплющила очі й почала концентрувати власну магію, спрямовуючи м'який потік сили прямо в камінь.

Символи на стіні спалахнули яскравим лазуровим світлом. Вони закрутилися, розповзаючись убік, і камінь у центрі кола просто розчинився, утворюючи сяючий магічний прохід, з якого війнуло прохолодою та запахом древніх сувоїв.

— Йдемо? — перепитала Елатріель, повернувшись до хлопців. 

— Звісно, — кивнув Нот.