Розділ 9. Команда. Не так і погано

Минув день. Нот намагався не привертати уваги до себе. Він ходив тихо, мовчки, але тепер його очі горіли інакше. У них з’явився холодний вогонь рішучості.

«Більше ніхто не скаже мені — ти не можеш нічого зробити. Я стану сильнішим. Поступово, але стану. І буду боротися проти правил та цієї системи. Можливо, я не правий і мене чекає провал. Але я буду тим, хто спробує.» — думав він, стискаючи кулаки.

Зранку Нот вирушив до дошки оголошень, щоб взяти наступне завдання. Центральний зал кипів авантюристами: хтось сперечався, хтось пив, інші обирали контракти.

Біля дошки крутилися ще кілька авантюристів. Один хлопець роздратовано кинув:

— Не завдання, а лайно! — і пішов геть.

Нот мовчки оглянув записи. Завдання й справді були дрібні, платили мало. Але він не відвернувся. Його погляд зупинився на завданні D‑рангу: «Знайти пропавшого собаку.»

Це було зовсім поруч. І він вирішив не відмовлятися. Будь‑яке завдання, будь‑які гроші зараз були на вагу золота. Він зняв контракт, згорнув і поклав у кишеню.

Нот вирушив до місця виконання. Його кроки були впевнені, навіть якщо завдання здавалося дріб’язковим. Для нього це був ще один крок уперед. 

Тим часом у гільдії

Селена шукала його повсюди — у центральному залі, серед натовпу, але не знайшла. Врешті підійшла до Кіри.

— Ти не бачила Нота часом? — запитала вона.

— Бачила. Він зранку приходив і взяв завдання, — відповіла Кіра.

Селена важко видихнула.

— Не хвилюйся, завдання не складне, — вона глянула у записи. — Здається, це пошук собаки.

— Добре. Дякую, Кіро. Коли повернеться, скажи йому, що я шукала його, — додала Селена.

— Звісно, — тепло відповіла Кіра.

Нот йшов вузькими вуличками Глоріана, тримаючи контракт у кишені. Завдання було простим, але він сприймав його серйозно.

Будинок господаря знайшовся швидко. Старий чоловік зустрів його біля дверей, обличчя було сповнене тривоги.

— Він зник учора ввечері. Маленький, чорний, з білою плямою на лапі. Звати Барні, — пояснив він.

Нот кивнув і рушив далі.

Він обійшов кілька вулиць, розпитав торговців. Дехто бачив собаку, що біг у бік садів за містом.

Нот пішов туди. Земля ще була мокра після нічного дощу, сліди лап чітко виднілися на ґрунті. Він ішов уважно, ніби це було справжнє завдання, а не дрібниця.

За кілька хвилин почув гавкіт. Барні сидів під деревом, трохи наляканий, але неушкоджений.

— Ну що, друже, — тихо сказав Нот, простягаючи руку.

Собака спершу насторожено глянув, але потім підійшов і дозволив взяти себе на руки.

Нот повернувся до господаря. Той не стримав сліз радості, обіймаючи свого пса.

— Дякую тобі, хлопче. Ти навіть не уявляєш, що це для мене значить.

Нот лише кивнув. Для нього це було дрібне завдання, але він відчув щось важливе: навіть маленькі справи можуть мати значення.

За кілька годин Нот вже повернувся до гільдії. Його кроки були тихими, але очі світилися новим холодним вогнем.

У скрипторії його зустріла Кіра. Вона тепло посміхнулася, забрала контракт і поставила кілька магічних печатей. Світло від них розлилося по сувою, немов підтверджуючи виконання.

— До речі, Селена шукала тебе, — сказала вона, піднявши очі.

Нот на мить замовк, його голос прозвучав глухо, але твердо:

— Я не хочу заважати їм або відволікати. Але зробіть послугу для мене. Скажіть, що я просто виконую завдання. І не треба хвилюватися.

Кіра подивилася на нього уважно, ніби хотіла щось сказати, але стрималася. Нот розвернувся й пішов до дошки оголошень.

Центральний зал був уже менш шумним, авантюристи розійшлися по своїх справах. Дошку оновили — кілька нових завдань світилися свіжими печатями.

Нот уважно переглядав документи, його очі ковзали рядками.

«Треба підняти ранг. Лише тоді я зможу брати складніші завдання. Саме там я стану сильнішим.»

Серед завдань його увагу привернуло: «Захисти торговця в дорозі.» Завдання було непогане й доступне для його рівня. Але внизу він прочитав напис: «Лише в команді.»

— Чорт… — тихо прошепотів він, стискаючи контракт. — І що робити? Команди я не маю.

Він повернувся до скрипторію, кроки були швидкі й різкі.

— Можна спитати? Я хотів би взяти це завдання. Але тут написано — тільки в команді. Чи можна виконувати його самому? — голос Нота був напружений, у ньому відчувалася нетерплячість.

Кіра подивилася на нього суворо, її очі стали холодними.

— Я можу зробити виняток залежно від рангу. Але твій випадок — точно ні.

Нот стиснув кулаки.

— Але в мене немає команди… — його голос зірвався, у ньому звучав відчай.