Розділ 7. Перше завдання

Нот та Селена прямували дорогою до селища. Ранкове сонце пробивалося крізь хмари, а навколо тягнулися поля й ліси. Повітря було свіже, але в ньому відчувалася тривога — попереду чекало перше завдання.

— Я хочу спитати… А як так вийшло, що ти пішла зі мною? — запитав Нот, дивлячись на неї з цікавістю.

— Каспіан попросив, — відповіла Селена рівно. — У нього зараз справ багато, тож йому ніколи. А одного тебе відпускати він не хотів.

— Але саме ти погодилась? — продовжував Нот.

Селена зупинилася на мить, глянула на нього й трохи всміхнулася.

— А ти що, когось іншого хотів?

— Мені просто цікаво, — відповів Нот, трохи ніяково.

— Брунор та Рейвен відмовилися відразу. Вони ж не няньки, сам розумієш. А Ліліан потрібна команді. Тому я погодилась, — сказала Селена, її голос був спокійний, але в ньому відчувалася твердість.

— До речі… Яка саме магія в Ліліан? Я досі не розумію, — запитав Нот.

Селена зупинилася, оглянула все навколо, переконалася, що поруч нікого немає. Вона нахилилася ближче й тихо сказала:

— Я скажу тобі, але тільки між нами. Ліліан — цілитель. Це надзвичайно рідкісна магія. Не всі люди хороші. Є заздрісні. Тож треба берегти цей секрет і саму Ліліан.

Нот серйозно кивнув.

— Я все зрозумів. Якщо вона потрапить не в ті руки — очікуй біди.

— Саме так, — додала Селена, її голос став суворішим.

Вони продовжили йти дорогою. Попереду виднілися старі кам’яні арки, вкриті мохом.

— Ми зараз прямуємо до селища. Там є портал. Він допоможе здолати нам велику відстань. Портали дуже корисні, але вони старші за нас. Звідки вони взялися — досі невідомо. І їх не так багато, — пояснила Селена.

— Нічого собі! А куди саме ми потрапимо? — зацікавлено запитав Нот, його очі світилися захопленням.

Селена різко глянула на нього.

— Каспіан взагалі тобі нічого не розповів? — суворо запитала вона.

— Мабуть, що ні… — відповів Нот ніяково, опустивши очі.

— От дурень, — буркнула собі під ніс Селена, але в її голосі відчувалася не злість, а швидше роздратована турбота.

— І що тепер робити? — запитав Нот, його голос звучав невпевнено.

— Є один простий спосіб, але не дуже приємний, — відповіла Селена, її очі блиснули серйозністю.

— Я слухаю, — сказав Нот, стискаючи ремінь на поясі.

— Портал перенесе нас до іншого великого міста королівства людей — Антарона. Там є намісник, який керує тією частиною королівства від імені короля. Антарон — велике торгове місто, бо стоїть майже на кордоні з королівством дварфів, — пояснювала Селена, і її голос лунав рівно, наче вона читала карту світу з пам’яті.

Нот уважно слухав, його очі світилися цікавістю.

— Тож є одна магія. Вона дозволить тобі запам’ятати всю мапу нашого світу. Але відчуття буде неприємне. Уяви, ніби тобі запхають у голову цілу мапу. Або можеш вивчати все сам поступово, — сказала Селена.

— Поки я буду поступово вивчати, заблукаю скоріше, бо нічого не знаю. Краще вже ризикну й спробую цю магію, — відповів Нот, його голос був рішучим, але в очах промайнув страх.

— Та вона не безкоштовна, — додала Селена, злегка насупившись.

— Ну звичайно… — буркнув Нот і насупився ще більше.

Селена глянула на нього й зітхнула.

— Ну гаразд. У мене є зайві монети, я дам їх тобі. Але будеш винен.

Нот важко видихнув, узяв монети й тихо сказав:

— Тепер я і тобі вже винен…

— Не хочеш бути винен — виконуй завдання та заробляй монети, — відповіла Селена, її усмішка була ледь помітною, але теплішою.

— Ось саме тому мені й треба ця карта в голові, — відповів Нот, його голос став твердішим.

Вони підійшли до порталу. Кам’яна арка здіймалася над ними, руни світилися слабким сяйвом, а всередині переливалося магічне світло, наче рідке скло. Повітря навколо було густе й важке, відчувалася сила, старша за них самих.

— Ми на місці. Готовий? — сказала Селена, її голос лунав урочисто.

— Готовий, — відповів Нот впевнено, хоча його серце билося швидше.

Вони зробили крок уперед — і світ навколо розчинився у сяйві порталу.

Світло порталу розчинилося, і Нот із Селеною ступили на кам’яну площу. Перед ними розкинулося місто Антарон — величне й шумне, зовсім інше, ніж тихі селища, які він бачив раніше. 

Високі кам’яні стіни обрамлювали місто, а над ними здіймалися вежі з прапорами королівства. Вулиці були широкі, вимощені бруківкою, і вже з ранку заповнені людьми. Торговці гучно закликали до своїх лавок, пахло свіжим хлібом, прянощами й металом від кузень.

На центральній площі стояли ряди торгових наметів, де продавали тканини, зброю, прикраси й дивні артефакти. Десь неподалік чути було музику — менестрелі розважали натовп.