Розділ 6. Золотий світанок

Вечір опустився на місто, і гільдія поступово стихала. Каспіан повів Нота до таверни, що стояла трохи далі від головного корпусу. Саме тут більшість авантюристів проводили свій час після завдань.

Коли вони відчинили двері, їх одразу накрила хвиля тепла й шуму. Атмосфера була жива: хтось голосно обговорював виконане завдання, інші ділилися історіями, сміялися, а дехто просто пив, намагаючись забути про втому чи невдачі. Повітря було густе від запаху смаженого м’яса, вина й диму.

Власник — немолодий чоловік із сивиною на скронях — стояв за барною стійкою. Колись він сам був авантюристом, але залишив цю справу, хоча його ранг і досі викликав повагу. Поруч метушилася його дочка, допомагаючи подавати страви й напої.

— Ходімо, і впевненіше. Чого ти соромишся? — сказав Каспіан, усміхаючись.

Він почав пробиратися крізь натовп, між столами, де авантюристи сперечалися, сміялися й піднімали келихи. Нот йшов слідом, відчуваючи десятки поглядів на собі. Дехто кидав короткі оцінюючі погляди — новачок із маскою, тепер уже з ліцензією.

Барна стійка була освітлена теплим світлом ламп. Власник неквапливо чистив келихи, а потім наливав випивку, його рухи були спокійні й точні, як у людини, що бачила вже надто багато.

— Привіт, Вінсенте. Як життя? — сказав Каспіан, підходячи до барної стійки.

— Привіт, Каспіане. Непогано. Люди завжди є, — відповів власник тепло, витираючи келих. Його голос був глибоким, але спокійним, наче він бачив і кращі, і гірші часи.

Каспіан кивнув у бік Нота.

— Знайомся, це мій учень. Новий авантюрист.

Нот трохи розгублено зробив крок уперед.

— Вітаю. Мене звати Нот. Радий познайомитись.

Вінсент уважно глянув на нього, його очі ніби оцінювали хлопця наскрізь.

— І я радий, Нот. Але мені здається, ти ще замалий для такого місця, — відповів він спокійно, але з легкою усмішкою.

Нот трохи зніяковів, відчуваючи, як кілька авантюристів за сусідніми столами кинули на нього короткі погляди.

— Чого ти починаєш? — втрутився Каспіан, усміхаючись. — Я йому все показую, знайомлю з людьми.

— Я не починаю, просто кажу як є, — відповів Вінсент рівно. Він поставив келих на стійку й додав: — У мене є один напій. Він без алкоголю. Хочеш скуштувати?

— Звісно, з радістю, — відповів Нот, трохи оживившись.

Вінсент почав змішувати напій. Його руки рухалися впевнено, він додавав інгредієнти так, ніби творив маленьке заклинання.

— До речі, я хочу тебе познайомити з кимось, — майже загадково сказав Каспіан, нахилившись ближче до Нота.

— З ким? — запитав той.

— Зараз побачиш, — відповів наставник, і в його голосі відчувалася інтрига.

Вінсент простягнув напій.

— Готово.

На вигляд він був схожий на густий сік. Нот зробив кілька ковтків. Присмак був незвичний: солодкий, але водночас кислуватий, із відтінком ягід, які він упізнав.

— Непогано. Мені подобається. Бадьорить, — відповів Нот. 

Вінсент посміхнувся.

— А мені як завжди, — сказав Каспіан.

Вінсент кивнув і налив йому келих темного напою, що пахнув міцно й гіркувато.

Каспіан повів Нота крізь натовп до столу, де лунали сміх і гомін. За столом сиділа група, що виглядала згуртованою й впевненою.

— А ось і ми, — сказав Каспіан, усміхаючись. — Нот, хочу познайомити тебе зі своєю командою. «Золотий світанок».

Нот побачив дварфа у вишуканих обладунках, ельфійку з гострим поглядом, молоду дівчину й ще одного хлопця.

— Усім привіт, — ніяково промовив він.

— Чого ти соромишся? — гучно вигукнув дварф, його голос перекрив шум таверни.

— Не треба на нього тиснути. Давайте по черзі, — втрутився Каспіан.

Першим підійшов хлопець із темним плащем і спокійним голосом:

— Мене звати Рейвен. Я маг і відповідаю за підтримку команди на полі бою.

Далі ельфійка з луком за плечима, її рухи були легкі й точні:

— Мене звати Селена. Я лучниця та слідопит.

Потім дварф, що вже тримав келих у руці:

— А мене звати Брунор. Я воїн, маю роль танка. Відтягую всіх противників на себе, — сказав він, посміхаючись і відпиваючи з келиха.

Останньою була дівчина з м’яким голосом:

— Мене звати Ліліан.

— І вона також маг підтримки, — додав Каспіан, і Нот помітив, що це було сказано не просто так.

— А мене звати Нот. Я новачок. Тож не маю особливих здібностей чи ролі, — сказав він, намагаючись звучати впевнено.

— Ми були на арені під час оцінки й усе бачили, — відповіли вони по черзі.