Розділ 5. Нові авантюристи

Ранок був прохолодним, але всередині Нота хвилювання пульсувало, наче друге серце. Він вийшов із кімнати й побачив Каспіана, що вже чекав, обпершися плечем об кам’яну стіну.

— Давно чекаєш? — запитав Нот, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

— Не дуже, — відповів Каспіан спокійно, але його очі уважно вдивлялися в хлопця. — Ти як? Нервуєш?

— Трохи… — зізнався Нот, відчуваючи, як пальці самі стискаються в кулаки.

— Це нормально, — Каспіан усміхнувся куточком губ. — Просто покажи, чого навчився. Я в тебе вірю.

Нот відчув, як хвиля тепла прокотилася крізь нього.

— Дякую, — тихо відповів він.

— Тепер іди до скрипторію. Скажи дівчині, що ти на оцінку. Вона тебе зареєструє. А тоді йди до арени, он туди, — Каспіан вказав рукою на масивні двері. — Я буду чекати там.

Нот кивнув і рушив крізь метушню гільдії.

Всередині панував хаос: авантюристи сперечалися про завдання, хтось сміявся, інші поспішали до арени. Нот підійшов до скрипторію. Дівчина, заклопотана сувоями, підняла очі й зустріла його погляд.

— Доброго ранку. Мені б зареєструватися на оцінку, — сказав він, намагаючись звучати впевнено.

— Звісно. Як тебе звати? — її голос був рівний, але уважний.

— Нот, — коротко відповів він.

— А, це ти той хлопчина, якого привів Каспіан? — у її очах промайнуло легке здивування.

— Так, — підтвердив Нот.

— Добре. Я про все подбаю. Іди, — сказала вона з короткою усмішкою.

Нот кивнув і попрямував до дверей арени.

Коли він відчинив двері, перед ним відкрилася величезна площа. По центру — кам’яне коло арени, навколо — лавки, заповнені людьми. Гул голосів, очікування, напруга.

Нот одразу знайшов очима Каспіана й підійшов до нього.

— Ну що, зроблено? — спитав наставник.

— Я сказав, що від тебе, і вона все вирішить сама, — відповів Нот, намагаючись приховати хвилювання.

— Добре. Тоді сідай. Дивись і чекай свою чергу, — сказав Каспіан, його голос був спокійний, але очі уважно стежили за ареною.

Нот сів поруч.

— А тут людно… — прошепотів він, оглядаючи натовп.

— Ще б пак. Багато хто приходить подивитися на новачків. Якщо добре себе покажеш, навіть у клан можуть покликати, — відповів Каспіан.

Нот відчув, як серце б’ється швидше. Він зрозумів: це не просто оцінка. Це його шанс довести, що він вартий місця серед авантюристів.

На піщану арену Гільдії вийшов високий, кремезний чоловік із суворим, загартованим у боях поглядом. Його важкий, металевий голос пролунав над трибунами, перекриваючи шум натовпу:

— Даріон! Виходь на арену!

З дерев'яної лавки для учасників підвівся молодий хлопець. Його кроки здавалися впевненими, але за цією хвалькуватою ходою ховалася виразна напруга. Даріон вихопив із піхов меч — сталеве лезо яскраво блиснуло під полудневим сонцем — і зайняв напів зворотну бойову стійку.

— Сьогодні я оцінюватиму твоє вміння. Не підведи, — промовив екзаменатор, повільно оголюючи свій важкий клеймор.

Натовп глядачів миттєво стих. Усі погляди прикувалися до двох постатей на жовтому піску.

Раптом повітря довкола Даріона хитнулося від спеки. Лезо його меча з сухим тріском спалахнуло яскравим вогнем. Оранжево-червоне полум'я повністю охопило сталь, і від кожного руху з нього на пісок рясно сипалися гарячі іскри.

— Це що... магія?! — здивовано прошепотів Нот, відчуваючи, як серце частіше калатає в грудях від цього видовища. 

— Непогано, — спокійно відповів Каспіан, спираючись на огорожу й не відводячи очей від арени. — Дивися уважно, я зараз поясню.

Тим часом Даріон із войовничим криком рвонув уперед. Його палаючий меч описував у повітрі сяючі, вогнення дуги. Удари сипалися один за одним, але екзаменатор захищався дивовижно легко — він робив короткі, точні блоки, відбиваючи кожен випадок хлопця.

— Таких людей, як Даріон, називають підсилювачами, — мовив Каспіан над вухом Нота. 

— Підсилювач?.. — перепитав Нот, заворожений гривою вогню на арені. 

— Так. Вони мають вроджену схильність до магічних потоків, але не здатні формувати складні заклинання, як це роблять бойові магi. Натомість вони пропускають магію крізь власне тіло або зброю. Як от зараз: Даріон підживлює свій клинок стихією вогню, збільшуючи силу та температуру удару. 

— Круто... — видихнув Нот, проковтнувши слину.

Даріон на арені викладався на повну. Вогняне лезо розсікало повітря зі свистом, змушуючи пісок під ногами підпалюватися, а іскри розліталися на метри довкола. Проте екзаменатор рухався спокійно та виважено — він легко ухилявся, виглядаючи серед цієї полум'яної бурі непорушною скелею.

— А ти знаєш цього чоловіка? — запитав Нот, злегка повернувши голову до наставника. 

— Екзаменатора? Звісно. Це досвідчений авантюрист А-рангу, — тихіше відповів Каспіан. — І, найімовірніше, саме він оцінюватиме тебе за кілька хвилин.