Розділ 4. Шанс який не можна втрачати.

Вони увійшли до гільдії. Всередині було не менше людей, ніж зовні. Масивні стіни прикрашали герби й трофеї, великі вікна пропускали світло, що падало на кам’яні підлоги. Атмосфера була наповнена рухом і силою — кожен тут мав свою історію.

— Ось там дошка із завданнями, — показав рукою Каспіан. — Її постійно оновлюють, тож треба перевіряти частіше.

Він повів Нота далі:

— Там кімната для навичок зіллєварства. А ось там — тренувальний майданчик. А тут скрипторій. Усі питання можна владнати тут, або тебе направлять куди треба. До речі, нам саме туди.

Каспіан підійшов до дівчини за скрипторієм.

— Привіт, Кіро, — сказав він.

— Привіт, Каспіане, — відповіла вона, піднявши очі від сувоїв.

— В мене є новачок. Без здібностей, але з потенціалом, — додав він і трохи відійшов убік.

Кіра глянула на Нота. Її погляд був уважним, але не суворим.

— Зрозуміло, — сказала вона коротко. — Він зараз на тренувальному майданчику.

— Зрозумів. Дякую, Кіро, — відповів Каспіан.

Він обернувся до Нота:

— Ходімо за мною.

Вони вийшли на вулицю. Тренувальний майданчик розкинувся перед ними — широкий простір із манекенами, мішенями, смугою перешкод і навіть знаряддями для вправ. Атмосфера була наповнена силою й рухом, але на всій площині тренувався лише один чоловік.

Він відпрацьовував удари, рухався чітко й впевнено. Спортивна статура, світла сорочка з закатаними рукавами, темні штани. Його темне волосся спадало на лоба, а зелені очі світилися холодним відтінком рішучості.

— Вирішив відпочити? — насмішкувато кинув Каспіан.

— Я також радий тебе бачити, — відповів чоловік, не припиняючи вправ. Його голос був рівним, але в ньому відчувалася сила. — Що це за волоцюга, якого ти так вишукано вбрав?

— Нот, знайомся. Це Брант — голова гільдії авантюристів, а також мій добрий знайомий, — сказав Каспіан.

— Радий познайомитися, — відповів Нот, намагаючись виглядати впевнено.

— Я хочу взяти його в учні. У нього є потенціал стати гарним авантюристом, — додав Каспіан.

Брант зупинився, витер піт із чола й глянув на них холодним поглядом.

— Не вийде, — коротко відповів він.

— Чому це? — здивувався Каспіан.

Брант важко зітхнув.

— Дещо змінилося, поки тебе не було. На мене почали тиснути правила й високопоставлені особи. Було прийнято рішення забрати ліцензії у всіх авантюристів Е-рангу та виключити їх зі списку.

Його голос був твердим, але в очах відчувалася втома. Він і сам не радів цьому рішенню.

— Зрозумів. Бачу, тобі нелегко далося це рішення, — сказав Каспіан.

Брант глянув на Нота ще раз, оцінюючи його.

— Тому ти маєш зрозуміти. Хлопець дотягує лише до Е-рангу. Відведи його назад, звідки узяв.

Нот відчув, як його серце стиснулося. Його перший крок у новий світ зустрів холодну стіну. Але всередині вже палав вогонь — він не збирався відступати.

— Та все ж я спробую. Дозволь навчити його, — наполягав Каспіан, голос його звучав твердо.

Брант закінчив вправу, перевів подих і глянув на Нота. Його зелений погляд був пронизливим, наче бачив крізь нього.

— Він ніхто. Не має здібностей, ні магії, ні навичок, навіть грошей. Я не знаю, що ти в ньому бачиш, але я бачу наляканого хлопчиська, який зараз намагається стримати свій гнів від моїх слів, — сказав він суворо, але не вороже.

Нот справді стояв, стискаючи кулаки. Його серце билося швидше, він відчував, що Брант бачить його наскрізь, наче відкриту книгу. І як йому це вдавалося — він не міг зрозуміти.

— Вибачте, — раптом сказав Нот, перериваючи їхню розмову. — Ви цілком праві. Я ніхто. У мене немає здібностей, немає шансів. Всі плювати хотіли на мене. Але мені потрібен шанс. Всього один шанс довести, що я не зайвий у цьому світі. Що я можу стати кимось.

Його голос звучав майже нахабно, але в ньому була впевненість і сила.

Брант мовчав кілька секунд, потім важко видихнув.

— Два тижні, Каспіан. Через два тижні ми будемо оцінювати кількох новачків. Якщо зможеш його піднатягати — нехай покаже, що вміє.

Каспіан усміхнувся, в його очах з’явився вогонь.

— Дякую, друже, — сказав він.

Брант кивнув і пішов назад до гільдії — справи чекали.

Нот дивився йому вслід.

— Два тижні… Чи взагалі можливо стати сильнішим за такий час? — тихо промовив він.

Каспіан поклав йому руку на плече.

— Тобі доведеться. Ніхто не казав, що буде просто. Але ти отримав те, чого хотів — шанс. І тепер тебе чекають два тижні, які ти не забудеш ніколи. Почнемо завтра зранку.

Нот відчув, як у грудях загорівся новий вогонь. Він знав: ці два тижні стануть вирішальними.