Розділ 10: «Тінь і блискавка»

Нот надягнув маску, приховуючи обличчя та всі емоції, і мовчки залишив місто Глоріан. Шлях назад до Гільдії минув як у тумані — у голові постійно виринали розповідь Елізабет, похилена постать матері та мовчазне підтвердження її болю.

Наступного ранку у гільдії. Нот прокинувся у своїй скромній кімнаті. М'язи нили, але це було хороше відчуття — тіло поступово відновлювалося після важких попередніх битв. Він вибрався з ліжка й одразу узявся до виснажливого тренування: відтискання, підтягування, розминка, контроль дихання та робота над балансом. Він не міг дозволити собі втратити форму чи розслабитися бодай на день. Раніше це була просто звичка авантюриста, тепер — гостра необхідність.

Закінчивши тренування, Нот вийшов у коридори й одразу відчув, як сильно змінилося це місце.

Після того як Брант оголосив указ про припинення діяльності Гільдії, у колись гамірних залах настала важка, гнітюча тиша. Більше не було чути гучних тостів, сміху, суперечок за бійцівськими столами чи гарячих обговорень нових рангів і складних контрактів. Натовп досвідчених авантюристів розсіявся: більшість пішла власним шляхом, шукаючи долі в інших краях чи вступаючи на службу до найманців.

Тепер у напівпорожніх коридорах зустрічалися лише недосвідчені новачки, які ще не встигли побачити справжнього світу, наставники, яким вже нема куди поспішати, та ті, кому просто більше нікуди було йти. Гільдія, яка раніше вирувала життям і силою, тепер нагадувала власний привид.

Каспіан повільно підійшов до тренувального майданчика, спостерігаючи за чіткими, виснажливими рухами хлопця.

— Вже повернувся? — подав голос наставник.

— Так, — коротко відповів Нот, не зупиняючись ні на секунду й продовжуючи описувати в повітрі дуги дерев'яним мечем.

— Хочеш поговорити?

— Не дуже.

— Ти ж знаєш, що можеш на мене розраховувати й розповісти геть усе, — сказав Каспіан, обпершись на огорожу. — Раніше тебе важко було витягнути на тренувальний майданчик. Ти так ненавидів це, бо я ніколи тебе не жалів. А тепер ти тут. Працюєш сам, без нагадувань.

— Так, тренуюсь. Це що, погано? — Нот на мить витер піт із чола тильною стороною долоні.

— Звісно, ні, — спокійно відповів Каспіан. — Але тренування не має бути тим, за чим ти намагаєшся відволіктися або втекти від власних думок. Інакше від нього не буде жодного сенсу.

З цими словами наставник розвернувся й покрокував геть. Нот зупинився. Важкий дерев'яний меч опустився до землі, хлопець перевів подих, проводжаючи плечі Каспіана поглядом.

— Давай спаринг? — раптом гукнув він навздогін.

Каспіан зупинився й обернувся, підвівши брову: 

— Спаринг?

— Так, — коротко кивнув Нот.

Наставник лише ледь помітно посміхнувся, підійшов до стійки зі зброєю, взяв навчальний меч і легко зважив його в руці. Він вийшов на центр майданчика й прийняв класичну захисну стійку:

— Ти готовий?..

Він навіть не встиг договорити. Нот блискавично скоротив дистанцію, вибухнувши різким і точним ударом знизу. Каспіан в останню мить зреагував, блокуючи випад, але дерево все одно з тріском зачепило його плече.

— А ти? — із зухвалою напівпосмішкою запитав Нот, відскочивши на безпечну відстань.

— От малий засранець... — дружньо прошепотів Каспіан, розправляючи плечі й перехоплюючи меч зручніше. — Ти сам напросився!

Обоє одночасно зайняли стійки, і повітря на майданчику забриніло від напруги майбутнього бою.

Дерев’яні мечі зіткнулися з гучним, сухим тріском, який луною відбився від порожніх кам'яних стін внутрішнього подвір'я.

Нот наступав агресивно, безжально й безперервно. Кожен його випадок був сповнений темної, затиснутої всередині люті: удари йшли один за одним — зверху, збоку, з розвороту. У цих рухах більше не було колишньої легкості чи спортивного азарту. Хлопець вкладав у кожен замах увесь гнів на безкарних господарів маєтку, біль за знесилену мати, безпорадність перед королівськими указами та гіркоту від спостереження за занепадом Гільдії.

Каспіан приймав цей град ударів на блок, відступаючи на півкроку за кожним випадом. Як досвідчений наставник, він читав бій, мов відкриту книгу. Він відчував, як від кожного зіткнення деревини по його руках ходить важка, надривна вібрація — це був не просто спаринг, це був розчайдушний крик про допомогу.

Шум мечів зібрав навколо майданчика нечисленних глядачів. З коридорів почали виходити новачки, що залишилися в Гільдії. Вони мовчки, із захопленням та остеріганням спостерігали за поєдинком, притискаючись до дерев’яних огорож. Для них Нот — досвідчений авантюрист, чиї рухи здавалися блискавичними й смертоносними, а Каспіан — непорушна скеля, яку неможливо зрушити з місця.

Нот зробив хибний фінт і з розвороту завдав потужного ріжучого удару в корпус. Каспіан зреагував миттєво: жорсткий відбив, поворот кисті — і меч Нота з силою виб'ято з його пальців. Дерев'яна зброя зі свистом відлетіла на кілька метрів і зі стукотом упала на камінь.

Хлопець важко дихав. Його груди здималися, кулаки все ще тремтіли від напруги, а з-під збитого волосся стікали краплі поту. Він застиг, дивився на порожні долоні, і в його погляді на секунду виплила та сама безпорадна лють.