Розділ 9: «Повернення додому»

Після майже доби виснажливого шляху Нот та Селена нарешті дісталися Гільдії Авантюристів. Напружена, наче натягнута струна, атмосфера відчувалася ще на підходах до будівлі.

Зупинившись біля масивних воріт, Нот дістав із кишені свою маску й звичним рухом закрив обличчя.

— Ти знову її одягаєш? — запитала Селена, спостерігаючи за ним.

— У самій Гільдії мене мало хто бачив без неї. А якщо так подумати, більшість тих, хто бачив... уже мертві. Тож бути ніким мені зараз точно не завадить, — тихо відповів Нот, поправляючи каптур.

Вже на подвір'ї панувала велика метушня: авантюристи гарячково обговорювали останні новини, бігали посильні, а гонці на конях вилітали за ворота один за одним. Всередині ж Гільдії ситуація була ще гіршою — у головному залі шум стояв такий, наче спалахнув бунт.

Крізь натовп їм вдалося пробитися до своєї команди. Каспіан та Айден вже прийшли до тями й розповівшим решті про все, що сталося у коридорах замку.

— Ви вибралися. Дуже добре, — полегшено мовив Каспіан, побачивши Нота та Селену.

— Та це було важко. Світ почав змінюватися не в найкращу сторону... — відказала Селена, опускаючи важкий мішок.

— А що з пошуками? — одразу запитав Рейвен.

— Дещо знайшли. У мене в мішку, — коротко відповів Нот із-під маски.

— Гаразд, притримай поки що в себе, — розпорядився Каспіан. — Зараз уся Гільдія піднята на вуха. Бранта викликали на термінове зібрання королів та інших членів правління... Коротше кажучи, уся знать там. Брант має скоро повернутися, тоді вже побачимо, що й до чого. З нами він захоче поговорити в першу чергу, тож...

— Добряче ми схибили, — похмуро перебив його Рейвен, спершись на стіну.

— Ніхто не схибив, — твердо відрізав Каспіан.

— Звісно, ти просто не бачив, на що зараз схоже королівство дварфів, — додав Брунор з важким зітханням.

— Так, не бачив. Але не про це мова. Ніхто не винен у тому, що сталося, зрозуміло? Нам дали завдання, яке зазвичай виконують лише S-ранги. Те, що нам не вдалося зробити все як слід — не наша провина. Ми намагалися. Головне, що всі живі, — казав Каспіан, з усіх сил намагаючись підтримати бойовий дух команди, який відчутно слабшав.

— Так, твоя правда, — підтримала його Селена, кивнувши.

— Тоді що? Будемо просто чекати, коли нас посварять? — з легкою посмішкою спробував розрядити обстановку Айден.

— Все одно робити більше нічого. Піду займу місце в корчмі, — пробурмотів Брунор, розвертаючись.

— Я з тобою! — пожвавився Айден і рушив слідом за дварфом.

— Я тоді піду відпочину, — мовив Рейвен, кивнувши товаришам.

— А я спробую попитати що до чого. Можливо, вдасться щось дізнатися серед інших авантюристів, — сказала Селена й розчинилася в гомінкому натовпі залу.

Біля колони залишилися тільки Каспіан та Нот. Каспіан підійшов ближче й поклав руку на плече хлопця.

— Ти добре себе показав, хлопче. Дуже добре, молодець. І ти не маєш винити себе за те, що не зміг спинити Валаріна, — сказав Каспіан шляхетним, спокійним голосом.

— Валарін не був нашим ворогом... Ти ж теж це розумієш? — відповів Нот, дивлячись на нього крізь прорізи маски. — Я не знаю... Та дівчина. Загадкова, неймовірно сильна. Вона казала небагато, але знала ніби усе.

— Що саме вона або Валарін казали? — зацікавлено запитав Каспіан.

— Дівчина сказала йому наостанок, що це вони підштовхнули Короля вбити родину Валаріна. А потім, дочекавшись слушної миті, зробили Валаріна своїм пішаком. І ця дівчина... Вона була на рівні S-рангу, я впевнений, — прошепотів Нот.

Каспіан похмуро задумався, його обличчя почорніло від почутого.

— Так... Це вже мені дуже не подобається, — мовив він трохи згодом. — А що ви знайшли у його будинку?

— Документи. Можливо, майстер Орн допоможе з ними. Я не зміг їх прочитати — там невідомі для мене слова й символи, — відповів Нот.

— Хмм... Цікаво. Гаразд, ми поговоримо про це пізніше. А зараз тобі теж треба відпочити, — сказав Каспіан, плеснувши його по плечу.

Нот мовчки кивнув і попрямував коридорами Гільдії до своєї кімнати, відчуваючи, як важка втома нарешті накриває його з головою.

Минуло два дні.

Напруга у Гільдії Авантюристів не лише не вщухала, а й, здавалося, густішала з кожною годиною. Ніхто не знав, чого чекати далі, а в повітрі висіло важке відчуття невизначеності. Команда «Золотого світанку» цей час використала для відновлення сил після виснажливих боїв і важкого завдання, хоч думки кожного були далекі від спокою.

Нарешті до воріт Гільдії під’їхав кінний загін: Брант, кілька посланців у королівських шатах та похмурі авантюристи високого рангу. Погляди у всіх були темні й важкі. Натовп авантюристів миттєво оточив їх, вимагаючи пояснень.

— Так, я все розумію! Дайте дорогу! Я зараз усе скажу! — гукав Брант, пробираючись крізь суцільну стіну людей.

Він провів загін на майданчик для тренувань, аби зібрати якомога більше народу. Повітря миттєво затихло. Голос Бранта зазвучав лунко, серйозно й важко: