Розділ 5: «Недовірливі союзники»

Королівство дварфів. Замок Короля.

— Ми знайшли й ліквідували всіх людей, які допомагали відступнику, окрім двох, — відрапортував капітан елітного загону, застигши в центрі тронної зали.

Король дварфів непорушно вдивлявся у високі кришталеві вікна, за якими простягалися величні підземні склепіння. Його постава була важкою, а обличчя — суворим і пригніченим. В очах володаря палала жага крові та глибокий біль від втрати єдиного сина.

— Ти знайшов його?! — прогримів король.

Його голос важким луною рознісся по кам'яних залах замку, змушуючи здригнутися навіть масивні колони.

— Ще ні, володарю. Але ми знайдемо, — спокійно й розважливо відповів капітан. — Наразі ми допитуємо бранців.

Король повільно повернувся до нього спиною, знову задивившись у темряву вікна:

— Повертайся лише тоді, коли знайдеш його. Роби все, що вважаєш за потрібне... але знайди Валаріна.

Капітан віддав належну пошану, вклонився й ступив назад.

Його важкі кроки відбивалися луною в сирих коридорах, виводячи прямо до підземної темниці. Двоє вартових дварфів, які чатували біля дубових дверей, миттєво підскочили та витягнулися по стійці струнко, щойно побачили командира.

— Що тут у нас? — запитав капітан. Його голос лунав твердо, наче камінь.

— Тиша, пане. Ніхто й нічого, — відповів перший стражник.

— Хіба що той старший ватажок шумів напочатку, — додав інший. — Довелося його трохи вирубити, аби не перебивав думок.

Капітан коротко хмикнув:

— Гаразд. Я спершу поговорю з хлопцем. А коли той оклигає — покличте мене.

— Так, пане! — майже одночасно відкарбували стражники.

Важкі ґрати з брязкотом відчинилися. Капітан зайшов до камери, де на холодній підлозі сидів Нот.

Хлопець був напрочуд спокійним. Його очі були заплющені, а дихання — рівним і повільним. Весь цей час у темниці Нот не гаяв ані секунди. Згадавши поради Рейвена про «дзеркало свідомості», він намагався приборкати свою Проникливість і розвернути її всередину. Завдяки повній тиші підземелля в нього нарешті почало виходити: він уперше виразно відчув слабке, але тепло-вібраційне пульсування власного магічного джерела. Він починав розуміти, як саме працює цей внутрішній механізм.

— Ну що, поговоримо? Чи сам одразу все розкажеш? — без жодних вступів мовив капітан, зупиняючись крок від нього. — Або, може, краще пропустити всі ці балачки й одразу відрубати тобі голову?

Нот повільно розплющив очі. Його погляд був холодним та зібраним.

— Хотів би відрубати мені голову — уже б зробив. І тому, другому, також, — спокійно сказав Нот. — Але ти шукаєш Валаріна. Я не знаю, де він. Я й сам шукав його.

— А тобі він нащо? — примружився капітан.

— Це моя особиста справа. Вона вашої ситуації не стосується, — відповів Нот, не зважаючи на власне становище. — Збройний інтерес, так би мовити.

— Ти авантюрист, — промовив капітан, дістаючи з кишені вилучений жетон Нота й крутячи його між пальцями. — Як тут замішана Гільдія?

— До чого тут Гільдія? Ти бачиш, який у мене ранг? — Нот хитнув головою. — Я виконую найпростіші завдання. А майстра шукав суто з власного інтересу.

Капітан важко видихнув, і в його очах спалахнула небезпечна лють:

— Я вже починаю втрачати терпіння. Мені потрібні відповіді! Або від тебе, або від іншого... Або я просто вб'ю вас обох. У мене немає часу на порожні теревені.

У сусідній камері раптово заволав ватажок втікачів. Його голос лунав люто й розгублено:

— А ну відпустіть мене, кордуплі! Негайно! Ви не маєте жодного права тримати мене тут!

Крики були такими гучними, що капітан у камері Нота мимоволі поморщився й перевів погляд на двері.

— Схоже, твій товариш прагне поговорити значно більше за тебе, — мовив капітан, оглядаючи Нота.

— Дуже сумніваюся, — коротко хмикнув Нот. — І він мені не товариш.

Капітан більше не промовив жодного слова. Він повільно вийшов із камери й попрямував за стіну, де ватажок продовжував кричати на вартових. У камері Нота панувала відносна тиша, тож хлопець чув кожне слово через тонку кам'яну перегородку.

— О, командир! Нарешті! Скажи цим бочкам, аби негайно відпустили мене! — прогримів ватажок, забачивши капітана.

— І з чого б це раптом? — щиро здивувався той, зупиняючись у дверях.

— Я ні в чому не винен! — почав гарячково виправдовуватися затриманий.

— Ти підозрюєшся у замаху на вбивство принца та у прямому співробітництві з убивцею, — промовив капітан жорстко, карбуючи кожне слово. — Ти незаконно ввозив небезпечні матеріали та зброю на територію Гномського Королівства. А натрапивши на наш патруль — напав на стражників біля кордону. Якщо й цього тобі замало... повір, я легко знайду, що ще тобі додати.

— Слухай! Я не вбивав вашого принца, зрозумів?! Це зробив один із ваших! — вигукнув ватажок, зриваючись на фальцет.