Розділ 4: «Завдання високого класу»

Наступного ранку сонячні промені ледве пробивалися крізь легкий ранковий туман. Команда «Золотий Світанок» у повному складі зібралася на подвір'ї біля головного корпусу Гільдії.

Нот стояв трохи осторонь, тримаючи меч перед очима. Він уважно вдивлявся в холодне лезо, на якому ледь помітно мерехтіли древні руни. Ці знаки чомусь бачив тільки він один... І ті два загадкові слова... Що вони мали означати? Яку таємницю приховувала ця зброя?

— Що ти там побачив, Ноте? — запитав Брунор, підходячи збоку та з цікавістю щурячись на меч.

— Хочу розгадати загадку свого меча, — спокійно відповів Нот, не зводячи погляду від сталі.

— Загадку? Цікаво... А що там таке?

— Я бачу руни на лезі. Але майстер Орн, коли перевів їх, сказав лише два слова: «Довести» й «Слабкість». І найдивніше те, що тільки я бачу ці символи. А ще Орн додав, що меч кували точно не в нашому королівстві, — поділився Нот.

Брунор замислено почухав свою густу бороду й простягнув руку:

— Дай-но мені подивитися.

Нот без вагань передав зброю. Гном ухопив рукоять, зважив меч на долоні, придивився до гарди, торкнувся пальцями текстури металу й уважно вивчив баланс.

— Так... Це точно кував майстер-дварф. Безперечно, — впевнено мовив Брунор, повертаючи меч власнику. — А найкращі ковалі й зброярі живуть тільки в Королівстві Дварфів. Тож цілком логічно шукати відповіді саме там.

— Дякую, Бруноре, — відповів Нот, ховаючи меч у піхви. Тепер у нього з'явився виразний орієнтир на майбутнє.

Тим часом неподалік Рейвен і Селена мовчки та ретельно перевіряли своє спорядження — затягували ремені, перераховували стріли й перевіряли магічні фокуси. А от Айден, який, як і Каспіан, просто не міг довго сидіти в тиші, безупинно цокотів: розповідав кумедні історії, травив жарти й крутив у пальцях свою нерозлучну колоду.

— Ей, Ноте! Хочеш, покажу цікавий фокус? — гукнув Айден, розпливаючись у загадковій посмішці.

— Ну, давай, — усміхнувся Нот під маскою, повертаючись до нього.

Айден легким кроком підійшов до великої купи складеного спорядження загону — важких мішків, наметів та прозізії. Він вихопив із колоди дві карти й спритно кинув їх прямо на речі.

У ту ж секунду карти спалахнули м'яким світлом, повітря довкола них викривилося, і все масивне спорядження просто... засмоктало всередину маленьких папірців, мов у бездонну вирву! На землі не залишилося нічого.

Очі Нота під білою маскою знову розширилися від щирого здивування.

— Я, напевно, ніколи до цього не звикну... — вражено мовив Нот.

— Я називаю це заклинанням «Сховок», — розповів Айден, піднімаючи дві карти з землі й показуючи їх Нотові. — Можна перенести все спорядження ніби кудись в інший вимір і не тягнути цей важкий непотріб на власній спині. А коли треба — дістати назад у будь-який момент. Хоча, звісно, навіть тут є свої обмеження за об'ємом і вагою.

— І це — найкраща магія, яку я взагалі бачив у своєму житті! — вигукнув Брунор, задоволено потираючи свої втомлені після вчорашніх спарингів плечі. — Жодних важких баулів на спині!

Двері Гільдії зі скрипом відчинилися, і на подвір'я вийшов Каспіан. Його обличчя було похмурим.

— Ноте. Ходімо зі мною, — сказав він, і його голос лунав незвично напружено.

Вони мовчки проходили крізь високі коридори Гільдії, піднімаючись крутими кам'яними сходами на верхні поверхи.

— Що трапилося? — не втримався Нот, наздоганяючи наставника.

— Брант хоче поговорити з нами. З обома, — підкреслив Каспіан останні слова, навіть не повернувши голови.

Коли вони підійшли до масивних дубових дверей кабінету голови Гільдії, ті раптово відчинилися, і звідти вийшов Кай.

Каспіан миттєво напружився, ступивши півкроку вперед. Нот відчув, як у тілі фантомним болем відгукнулися недавно загоєні рани. Проте хлопець не відвів погляду. Крізь темні отвори білої маски він дивився Каю просто в очі. Кай, у свою чергу, зафіксував свій важкий, крижаний погляд на Нотові. Вони не зводили очей кілька секунд, але для обох цей час здавався вічністю. Нарешті Кай без жодного слова просто пройшов повз них і зник у коридорі.

Каспіан і Нот зайшли до кабінету. Брант сидів за масивним столом, обхопивши голову руками.

— Це якось пов'язано? — одразу з порога запитав Каспіан.

— Так... Але не так, як ти думаєш, — відповів Брант. Його голос звучав виснажено й глухо. — Сідайте.

Каспіан і Нот опустилися на стільці біля столу.

— Виникла проблема, — почав Брант, звівши на них важкий погляд. — І її треба негайно вирішити. Ця проблема — у Королівстві Дварфів.

«Королівство Дварфів...» — одразу промайнуло в голові Нота. Серце під маскою прискорено забилося. Саме туди, де кували його меч. Туди, де криються відповіді про руни «Довести» й «Слабкість». Невже це просто збіг?

— Стій... Стій! — перебив його Каспіан, рішуче хитаючи головою. — Я не збираюся лізти у справи королівств! Це занадто небезпечно. І саме для таких завдань існують авантюристи S-рангу!