Розділ 1: «Пробудження. Руни. Новий шлях».

Темрява. Безкрайня, важка, немов застигла смола.

Десь у цій глухій глушині лунав монотонний, нерівний звук.

Крап... Крап... Крап...

Нот не міг поворухнути й пальцем. Не міг розплющити очей. Він навіть не розумів, чи сердце в його грудях ще б'ється, чи він уже переступив межу. Навколо зрідка виникали голоси — тихі, розмиті, ледь чутні. Вони лунали звідкись згори, наче пробивалися крізь багатометрову товщу води.

А потім темрява почала тріскатися й розчинятися.

Перед очима знову виринуло те саме місто. Ті самі брудні, знайомі вулиці. Та сама безжальна система, що чавила слабких. І знову навколо падали люди. Знову Нот стояв непорушно, скутий власною безпорадністю, не в змозі щось змінити. Знову...

Видіння хитнулося, і перед ним постав Каспіан. Наставник м'яко посміхався, як робив це зазвичай. Але раптовий порив холодного вітру кинув у очі пил, і в наступну мить Каспіан уже лежав на землі — понівечений, закривавлений, із ледве чутним диханням. Далі перед очима замиготіли Селена, Брунор, Рейвен... Жахлива ілюзія крутилася божевільним, кривавим колесом.

— Годі! Припиніть! — не витримав Нот, у розпачі відводячи погляд і заплющуючи очі.

Світ видінь знову розпався на порох. Хлопець озирнувся — навколо не було нічого. Лише безкрайня, мовчазна пустка.

Але в цій тиші раптом пролунав голос. Огидно знайомий, позбавлений будь-яких емоцій.

— Я ж казав тобі... ти нічого не зможеш змінити, — сказав Кай Верн, з'явившись за його спиною. Його голос звучав крижано й спокійно, мов вирок.

Нот рвучко обернувся. Кай стояв подалі, серед туману, і просто байдуже спостерігав.

Охоплений люттю й розпачем, Нот кинувся бігти до нього. Він біг щосили, віддаючи всі залишки духу, але скільки б кроків не робив, постать S-рангу не наближалася — навпаки, віддалялася все далі й далі. Нот заплутався, утратив пильність... і в ту ж секунду Кай зробив лише один-єдиний крок, миттєво опинившись прямо перед його обличчям.

Очі Нота розширилися від первісного, тваринного страху. Кай заніс руку для удару...

І раптом знову: Крап... Крап... Крап...

Цей чіткий звук капаючої води повернувся, змішуючись з відлунням голосу Кая. Темний простір ілюзії почав розпадатися на тисячі кришталевих скалок.

Нот різко розплющив очі й сів на ліжку, гарячково й рвано дихаючи.

Усе тіло боліло, суглоби та м'язи пекли так, ніби по них пройшовся важкий молот. Хлопець гарячково озирнувся довкола: це була не порожнеча. Він перебував у світлій кімнаті медичної палати Гільдії.

А поруч із ліжком, зігнувшись у незручній позі й поклавши голову на складені руки, напівспав... Каспіан.

«Наставник?..» — нервово й з острахом подумав Нот, боячись навіть поворухнутися. — «Чи це... чи це знову черговий жорстокий жарт моєї підсвідомості?»

Каспіан трохи здригнувся й рвучко розплющив очі, ніби відчув на собі чийсь важкий погляд. Його втомлені очі повільно сфокусувалися на хлопцеві, який сидів на ліжку.

Нот дивився на наставника з переляком і затаєною недовірою, ніби досі боявся, що цей Каспіан — лише чергова примара з його кошмару.

— Вибач... — тихо мовив Нот, опустивши погляд.

Це єдине слово звучало так, ніби в ньому було зібрано геть усе: провина за власну необачність, біль від поразки та сором за те, що не зміг усіх захистити.

Каспіан на мить застиг, а потім його обличчя пом'якшало, і кутики вуст розійшлися в теплій, трохи стомленій усмішці — точнісінько як у старі добрі часи.

— Я, звісно, завжди знав, що ти в мене дурень, хлопче... але щоб настільки? — промовив Каспіан із м'якою, добродушною іронією. — Ти справді думав, що зможеш ось так просто взяти й здолати авантюриста S-рангу?

Нот ще нижче опустив голову, не наважуючись зустрітися з ним поглядом.

— Я був не правий... — невпевнено, зломленим голосом прошепотів хлопець. — Помилявся щодо всього. Я справді нічого не можу змінити в цьому світі. Я... просто слабкий.

Каспіан уважно подивився на нього. Посмішка з його обличчя зникла, а голос став глибоким, серйозним і вагомим:

— А тепер послухай мене уважно, Ноте. Так, ти програв цей бій. Це беззаперечна правда. Але знаєш, що головне? Я бачу перед собою хлопця, який після зіткнення з монстром S-рангу все ще дихає і сидить на цьому ліжку. А це означає лише одне: це ще не кінець. Ти не програв. Ще ні.

Каспіан зробив паузу, даючи своїм словам осісти в душі хлопця, а потім його вираз обличчя раптово змінився, ставши карбувально-суворим, хоча в очах заіскрилися бісики.

— І взагалі... — голос наставника набув удавано суворих ноток. — Ти бува не забув, що винен мені цілу купарищу золотих монет, а?!

Нот здивовано кліпнув очима й підняв голову.

— Так що навіть не думай мені тут вмирати чи здаватися! — суворо, але з теплою посмішкою додав Каспіан. — Бо якщо надумаєш — присягаюся, я особисто дістану тебе з того світу й примушу відпрацювати кожен мідяк. Зрозумів?