Розділ 20.

– Боже, дівчинко моя, скільки ти всього пережила за ці дні. Чому ти відразу мені не розповіла всього, – випалив Ігор, тримаючи долонями моє лице.

Я крізь сльози радості і смутку, що побачила перед собою Ігоря, ніяк не могла взяти себе в руки і просто тихенько плакала йому в груди.

Він мене ніжно обійняв і дав мені час, щоб я заспокоїлася.

Його руки обхопили мене ще міцніше, створюючи навколо той самий непохитний захист, якого мені так бракувало всі ці дні. Він просто стояв, мовчки прасував моє волосся, підборіддям уткнувшись у мою верхівку, і дав мені виплакати весь той біль, страх і виснаження, які збиралися всередині.

З кожною сльозою, що вбиралася в його сорочку, з мене ніби сповзала важка броня.

Коли моє дихання нарешті вирівнялося, а схлипування стихли, Ігор трохи відхилився, обережно великими пальцями витер сліди сліз з моїх щік і знову подивився мені просто в очі – з такою безмежною ніжністю та провиною, від якої стискалося серце.

– Я заплуталася, Ігоре... – тихо, майже шепотом мовила я, переривисто вдихаючи повітря. – Коли ця дівчина підійшла до мене і сказала, що вона твоя коханка, у мене просто вибили землю з-під ніг. Я не могла тверезо мислити. Мені здавалося, що весь мій світ розпався на дрібні скалки.

– Ти – мій світ, Наталю, – гаряче, перебиваючи мене, зашепотів він і притулився своїм чолом до мого. – Чуєш мене? Ти і є мій єдиний світ. Ніякі Полянські, ніякі брудні гроші чи підлі авантюри не варті й однієї твоєї сльозинки. Я більше ніколи в житті не дозволю жодній потворі навіть близько підійти до нашого щастя.

Він повільно, виважено торкнувся моїх губ – і в цьому поцілунку вже не було жодного сумніву чи гіркоти. Тільки абсолютна, перевірена роками довіра, спокій і повернене відчуття дому.

З боку тераси пролунав тихий передзвін скла. Оксана дбайливо поставила на столик тацю з трьома келихами та пляшкою холодного грецького вина, але не квапилася підходити, даючи нам ці дорогоцінні хвилини.

– Ну що, закохані, – нарешті м'яко мовила вона, тепло усміхаючись. – Пропоную випити за те, що жодна підлість не здатна зруйнувати те, що будувалося на справжньому коханні. І за те, що приватні рейси іноді працюють краще за будь-які заспокійливі! І ми з Наталею чекаємо у всіх подробицях що ти розкопав у Києві і як ти взагалі про все дізнався.

Ми з Ігорем перезирнулися й уперше за ці дні щиро, полегшено засміялися. Він простягнув руку, міцно переплів свої пальці з моїми й не випускав моєї долоні вже до самого кінця вечора.

– Чесно кажучи, сьогодні був дуже довгий день, але я так розумію, ви ж мене не відпустите, поки я вам не розкажу як все було, – сказав Ігор і налив собі ще келих вина. – Тому вмощуйтеся зручніше, бо сьогоднішній день мені нагадує детектив.

Ми з Оксаною перезирнулися, підтягнули ноги на плетений диванчик і приготувалися слухати. Переляк відступив, а на його місце прийшла та сама затишна цікавість, коли ти знаєш: небезпека позаду, а поруч – твоя найнадійніша людина.

– Почалося все з того, що я прокинувся в ліжку, мац мац, а тебе немає, – з гіркою посмішкою розвів руками Ігор. – Думав, ти в саду чи каву вариш. Спускаюся на кухню, а там замість тебе за столом сидить моя теща. Сидить, повільно п'є чай із таким загадковим виглядом дивиться на мене, з усмішкою.

– Я до неї: «Мамо, а де Наталя?». Вона відставляє чашку, розправляє плечі й видає: «А Наталочка, Ігорю, полетіла в Афіни. На семінар по роботі. Якась дуже вигідна можливість для неї підвернулася і її відправили підвищувати кваліфікацію».

– ...Вона так гордо це розказувала, а я нічого не міг зрозуміти. Які Афіни? Який семінар? У мене серце просто в п'яти впало! – продовжив Ігор, і в його голосі досі відчувалися луни того ранкового шоку. – Стою на кухні й думаю: який, чорт забирай, семінар, якщо Наталя мені про це навіть не заїкнулася?! Ми ж завжди все обговорюємо!

Я знову не стрималася й закрила обличчя долонями, а Оксана поруч стиха засміялася, похитуючи головою:

– Мама, як завжди, у своєму репертуарі! Згладила кути як могла, ще й гордість за доньку підключила!

– Та отож! – посміхнувся Ігор, ніжно гладячи мене по плечі. – Вона ще так поважно додала: «Так що, Ігорю, вари каву сам, дитина поїхала підкорювати Європу». А в мене все всередині холоне. Я ж розумію: щось не так. Щось трапилося, і ти просто втекла...

Він зробив ковток вина, витримуючи паузу, а ми з Оксаною затамували подих.

– Приїхавши в офіс, я почав шерстити всі закордонні семінари і нічого такого не знайшов, – провадив далі Ігор, гойдаючи вино в келиху. – Все-таки прокрадалася думка, що, може, ти і справді поїхала по роботі, а мені просто не встигла нічого розповісти, тим більше, що в ці дні, я теж був дуже зайнятий на роботі. Всяке буває. Звісно, що весь час набирав тебе по телефону, але ти була поза зоною. Також паралельно набирав, Оксана, тебе, але ти теж не брала трубки.

– Через деякий час ти, Оксана, відповіла мені, і я заспокоївся, але все одно якась думка мене не полишала. Я так і просидів в офісі, нікого не приймаючи... – далі розказував Ігор і дивився на мене.

Він раптом осікся. Його погляд зупинився на мені, і він усміхнувся, прочитавши в моєму обличчі все.

– Чекай-чекай... – поволі мовив він, звузивши очі. – Це ж була ти, так?

Я не втрималася й ледве стримала смішок, але бісики в моїх очах видали мене з потрохами.