Глава 18. Вибачення

Глава 18. Вибачення

Кіра

До салону я так і приїхала з букетом лілій, подарованим Марком. Просто не хотіла з ним розлучатися, бажала милуватися красою і запахом квітів протягом цілого дня. Під пильні та здивовані погляди Слави я пройшла до салону й не мала бажання відповідати на її зацікавлені запитання. Поставила букет у вазу, завчасно наливши туди води і вкинувши ложку цукру, щоб квіти довше простояли.

Сьогодні на роботі все, як завжди. Спочатку кава з молоком та розмови зі Славою, потім постійні клієнти, а в перервах між записами знову теревені з партнеркою. Дівчина щебече про свої вічні проблеми, що не може знайти собі нормального хлопця,  бо всім від неї потрібно одне й те ж. А я лише роблю вигляд, що слухаю її. Сама ж вся перебуваю в спогадах сьогоднішньої ночі. Цілувати й обіймати колишнього коханого чоловіка було куди приємніше, ніж самий секс. Звісно, займатися з ним коханням теж було кайфово, але я маю на увазі дещо інше. Я думаю про те, що шалено скучила за Марком, яким би він негідником не був. Так, здається, я все ще його кохаю, зізнаюся чесно сама собі. І його несподівана поява в моєму житті спровокувала приріст тих почуттів, які тихо спали міцним сном. Мені потрібно позбутися кайданів минулого. І найкращий спосіб це зробити – уникати Марка, настільки це можливо. 

Взяла телефон до рук і написала йому повідомлення про те, щоб він забув про сьогоднішню ніч і припинив свої спроби повернути мене. Не розумію, навіщо він це робить, але я боюся знову йому довіряти. Той, хто зрадив одного разу, зрадить і вдруге.

Але чоловік відповів на моє СМС лише трьома словами:

Марк: Це тільки початок.

Не знаю, про який початок він говорить, але очевидно, що чоловік не здається. Хм… Отже, його потрібно остерігатися. Більше ніяких побачень, поцілунків, ніяких відповідей на його повідомлення і тим паче ніякого сексу. Я ж не слабка духом, я – сильна жінка, яка знає собі ціну. Варто прислухатися до свого серця і діяти так, як воно мені каже. Ніякого Марка у моєму житті. І крапка.

До вечора працювали зі Славою спокійно і впевнено. Щоправда, я щоразу виглядала у вікна на двір, чи бувало немає знайомої машини непроханого гостя з минулого. Але авто там не виявлялося, як і самого Марка на порозі теж, що було гарним показником. В такі моменти я заспокоювалася і продовжувала працювати далі. Лиш на вечір, коли вже мала прощатися зі Славою і зачиняти салон, з'явився Паша.

– Привіт, – сказав він якось так невпевнено.

Боже мій, я зовсім про нього забула. Телефон зарядила ще зранку, але так і не передзвонила чоловіку за цілий день. Вчора з ним не спілкувалася й не бачилася, сьогодні та ж сама історія. Хіба такими мають бути стосунки між чоловіком і жінкою?

– Привіт, Паш, – всміхнулася чоловіку й відповіла з радістю.

Чоловік пройшов ближче до мене з величезним букетом різноманітних квітів. Там були і троянди, і лілії, і гербери, і ромашки. Чесно кажучи, букет вражаючої краси. Навіть Слава охнула й зависла на ньому. Я ж лише спостерігала, що буде далі. Тобто мене цікавило, з чим саме прийшов Паша.

– Кохана, я до тебе з вибаченнями, – почав він, зовсім не дивуючи мене.

Кинула погляд на чоловіка і дещо збагнула: саме він допоможе мені стерти з пам'яті Марка, як колись уже впорався з цією задачею. Саме Паша, якщо постійно буде поруч зі мною, зможе спровадити Марка, щоб останній більше не турбував мене. Марк зрозуміє, що я не одна, що маю нареченого, і залишить мене у спокої. Сподіваюся на те.

– Декілька днів тому я зробив тобі пропозицію, але зрозумів, що помилився, – він зам'явся, помітивши з яким захопленням на нього дивиться Слава. – Не так потрібно просити руки коханої жінки. Вибач мені.

Паша опустився на одне коліно, перед собою протягнув мені букет квітів однією рукою, а іншою поліз у кишеню піджака. Дістав звідти оксамитову коробочку, і я вже здогадалася, що там знаходиться. Коли чоловік відкрив її, Слава охнула ще голосніше. Я ж мовчу, склавши руки під грудьми, і не розумію, як мені вчинити. З одного боку я хочу, щоб від мене відчепився Марк, а з іншого – одруження з Пашею. Це занадто рішучий крок і я не впевнена, що він правильний.

– Кіро, я кохаю тебе, – говорить Паша. – З того моменту, як побачив тебе, зрозумів, що закохався. Безповоротно і назавжди. Я ціную тебе, поважаю і дуже боюся втратити. Знай, зі мною ти пізнаєш щастя і не знатимеш горя. Я щодня буду жити для тебе і робити тебе щасливою. Виходь за мене.

Чи вчив він ці слова, чи йдуть вони від самого серця, невідомо. Але одна сльозинка скотилася по моїй щоці. Певно, все-таки я не залізна і Паша зміг розчулити мене. Навіть Слава, яка спостерігає за цим дійством від самого початку, прикрила руками рота, а по щокам котяться дрібні сльози. Знала б вона, що Паша не завжди буває таким милим, не вірила б йому. Як і не вірю я.

– Паш…

– Прошу тебе, сонечко, не давай відповіді зараз. Подумай. Я знаю, що я не ангел, а скоріше, навпаки. Але без тебе мені не жити. Знай це, перед тим, як відповісти.

– Боже, це так мило, – озвалася Слава. – Кіро, невже ти будеш ще думати? – схлипуючи, запитала вона мене.

Я поглянула на дівчину й мовчки перевела погляд на чоловіка, що досі стояв на одному коліні та з протягнутою відкритою коробочкою в руці. Декілька секунд ще повагавшись, я прийняла букет. Потім подивилася на каблучку з діамантом і зачинила коробочку чоловічою рукою. Паша опустив очі і в них я помітила смуток. Звісно, він все сприйняв як відмову, але…