Глава 16. Хвиля пристрасті

Глава 16. Хвиля пристрасті

Кіра

Марк цілував мене безповоротно і ненаситно. Своїми губами ніжно захоплював мої й одночасно дарував неземну насолоду. Чоловіка абсолютно не бентежило те, що ми знаходимося на квартирному майданчику і тут можуть з'явитися люди будь-якої хвилини. Його не цікавило те, що я майже не відповідала на поцілунок, бо була занадто слабкою ланкою в його руках. Під дією його поцілунків я розм'якала наче мармелад при високій температурі. Я не могла опиратися. Чесно кажучи, навіть не хотіла. Я лише насолоджувалася присутністю Марка, його неземними поцілунками і руками, що так вправно блукали моїм тілом. 

– Марку… зупинись… благаю тебе, – прошу чоловіка, який мене навіть зовсім не чує. Він лише продовжує далі викликати в мені трепетні почуття, які спали вже понад п'ять років.

Прошу його про одне, а хочу іншого. Я не бажаю, щоб він зупинявся. Ні… нехай тільки не зупиняється. Хай робить зі мною все, що хоче. Лише йому можу відкритися так, як і завжди це було. Більше ніхто в житті не знає, що і як мені подобається. Ніхто… лише Марк. Тільки він – той чоловік, що приносить задоволення лише своєю присутністю, не кажучи вже про ліжко. І нехай я завтра про це пошкодую, але сьогодні я хочу знаходитися на сьомому небі від щастя.

Починаю його цілувати й обіймати за шию слабкими руками. Боже… я ж сама собі суперечу. Прошу Марка про одне, а роблю зовсім інше. Але в мені боряться дві Кіри. Одна кричить, що хоче продовження, а інша відштовхує чоловіка від себе подалі. І лише серце б'ється так швидко, ніби прагне вистрибнути і покинути моє тіло раз і назавжди. Воно просить мене отямитися і не робити тих вчинків, про які я завтра буду шкодувати. Але я його не слухаю. Я всупереч серцю роблю те, чого хочу найбільше – я цілую Марка.

Чоловік відчиняє двері моєї квартири і ми заходимо всередину разом. Заходимо, але пристрасні поцілунки не перериваємо. Марк притиснув мене до стіни, а я його міцніше обійняла. Він почав цілувати мою шию й опускатися все нижче й нижче. Від насолоди я закочую очі та знімаю з Марка піджак. За піджаком летить і його сорочка, і мій гольф також. 

Чи то алкоголь бере своє, чи то я одурманена запахом Марка, але далі відбувається все так швидко, наче в тумані, і я вже опинилася під владою його сильного тіла, прикута до ліжка…

На ранок прокинулися разом з Марком і я підскочила на місці, побачивши чоловіка біля себе. Здається, алкоголь вже вийшов з крові і я зовсім не сподівалася побачити в своєму ліжку Марка. Я гадала, що мені все наснилося – і вечеря в ресторані, і шалені поцілунки, і гарячі обійми, і навіть запаморочливий секс… Але побачити його і зрозуміти, що це все відбувалося наяву, а не уві сні, далося мені не одразу.

Я забираю на себе майже всю ковдру і марно намагаюся прикритися. Проте Марк, напевно, і так уже все вчора побачив. Хоча нібито до цього він ніколи раніше не бачив мене оголеною. Адже ми жили разом майже три роки. То чому я зараз його соромлюся наче вперше?

– Доброго ранку, солодка моя, – промурликав Марк і радісно всміхнувся, проводячи пальцем по моїй щоці та забираючи звідти пасмо волосся. Я сіпаюся від його дотиків, а він знову всміхається.

От не розумію його радощів. Скористався моєю слабкістю біля нього, а тепер посміхається, ніби навмисно знущається. 

То не я, то алкоголь. Казала ж, що мені не можна пити. От тепер і май наслідки, Кіро. 

– Доброго… якщо він дійсно добрий, – бурчу собі під ніс і вкутуюся в ковдру, ховаючи від Марка найпотаємніші місця.

– Маленька, ти чого? Невже соромишся? – помітила на його обличчі щиру посмішку. – А вночі нічого не соромилася, – зауважив, підморгуючи мені. От негідник.

– Марку, ця ніч… була помилкою, – кажу, не дивлячись на чоловіка.

– Ти серйозно? – вигукнув він. – Що в тому такого, що нас тягне одне до одного, наче магнітом? – потягнувся він рукою до моєї щоки і ніжно погладив. Я ж, мов те кошеня, що потребувало ласки, прикрила очі й насолодилася теплом його руки. – Кіро, чому ти так ставишся до мене? Адже я бачу як ти млієш від моїх дотиків і поцілунків. Ти так само страждала весь цей час без мене, як і я без тебе. 

– Марку, нам не бути знову разом. Двічі в одну річку не ввійдеш, – відхиляюся від чоловіка і встаю з ліжка. – Тож попрошу тебе забути про цю ніч і піти з моєї квартири і мого життя раз і назавжди.

Іду до ванної кімнати, закутана в ковдру. Зачиняюся там зсередини і боюсь вийти зі своєї схованки. Декілька хвилин я приймала прохолодний душ, щоб просто отямитися, збагнути, що я суперечу власному серцю і не слухаю того, що воно мені каже. 

Витерла вологе тіло рушником і висушила волосся. Натискаючи на дверну ручку, кілька хвилин ще вагалася чи виходити чи ні. А якщо Марк не пішов, а чекає на мене в спальні? Що тоді робити? Та невже я така слабкодуха, що боюся його навіть у власній квартирі? То яка ж це тоді моя фортеця?

Виходжу з ванної і зустрічаю абсолютну тишу. Таку тишу, яку я колись пізнала, коли пішла від Марка. Порожнеча в серці й тиша в душі – два мої вічні супутники. 

Але це моє рішення. Я не хочу більше бачити його в своєму житті і те, що сталося вночі, не повториться. Він не зможе знову розбити моє серце, бо я йому цього не дозволю. Більше ніколи.

Зробила собі кави й поступово збираюся на роботу. Знайшла свій телефон у сумочці вимкненим. Виявляється, він вчора розрядився від великої кількості дзвінків Паші. Пам'ятаю як я вимкнула звуки ще в ресторані. Паша тоді почав набридати дзвінками і не зрозумів мого єдиного повідомлення, що я зайнята. Потім поклала смартфон у сумочку і забула про нього. Паша не втомився телефонувати аж до півночі, тому він і розрядився. Повільно зітхаю та кладу його назад до сумочки й беру зарядний пристрій з собою. На роботі заряджу. Паші не телефоную і навіть не намагаюся виправдовуватися. Не хочу.