Глава 14. Вечеря

Глава 14. Вечеря

Кіра

– Що ти тут робиш? – здивувалася я появі Марка біля мого салону так само, як і букету білих лілій в його руках.

Дивно, що він пам'ятає, які мої улюблені квіти.

– Я приїхав за тобою, – прозвучала ще дивніша відповідь чоловіка, ніж його поява.

Ну і скільки можна мене переслідувати? Вчора підстерігав мене біля мого будинку, сьогодні зранку з'явився в моєму салоні, ввечері ось знову приїхав. Він дасть мені спокійно жити? Чи це неможливо? 

– Що!? – гарчу на колишнього, в якого посмішка до самих вух розтягнулася. – Ти серйозно? Що ти тут забув, питаю?

– Я ж сказав, що я приїхав за тобою. У нас сьогодні побачення в ресторані, – ошелешив мене.

Цікаво, він при своєму розумі?

– Марку…

– Пропоную не затримуватися. Столик вже замовлено.

– Я з тобою нікуди не поїду, – склала руки під грудьми, ніби це якась самооборона. Хоча у випадку з Марком вона дійсно потрібна. Я не дозволю цьому чоловіку вдруге розбити моє серце. 

– Окей, – сказав він. – По-хорошому, значить, не хочеш, – почухав свою скроню. – То буде по-поганому.

Марк не став слухати моїх заперечень, які я кричала йому вслід, коли він розвернувся і пішов відкривати дверцята пасажирського сидіння. Поклав на заднє сидіння квіти, а потім чоловік підійшов до мене, підняв мене на руки і поніс до машини. Марк посадив мене на крісло і зачинив за мною дверцята. Не забув і їх заблокувати, щоб я ненароком не втекла з автомобіля. Коли він сів за кермо, в свою адресу почув парочку лагідних слів.

– Чортів негідник! Ти що витворяєш? Геть страх втратив чи що?

– Ооо, ти хочеш мене здивувати своїми емоціями? Не хвилюйся, я морально готувався до зустрічі з тобою.

– Марку, відпусти мене негайно. Мені потрібно додому, – почала я панікувати, коли чоловік почав від'їжджати з парковки.

– Навіщо? Тебе хтось там чекає?

– Чекає, – з грубістю відповіла. – Чоловік, – дивлюсь на нього й читаю його емоції на обличчі. 

Так, було помітно, що моя відповідь його зачепила, оскільки Марк стиснув кулаки і зуби одночасно. Але нічого не сказав.

– А ти ось таким чином викрадаєш мене, – продовжую я його діставати. – Хочеш нарватися на грубість? Ооо, це тобі буде забезпечено, коли Паша дізнається, де я, з ким і куди ти мене повіз.

– Значить, його звати Паша?

Здається, Марк почув лише те, як звуть мого теперішнього хлопця. 

– То це той йолоп, якого ти навіть не пускаєш до себе ночувати? – насміхається.

– Що!?

– Я бачив вчора вас двох. Він чекав тебе біля будинку, а не вийшов з під'їзду разом з тобою. Здається, ви потім ще сварилися. Чи не так? – відірвав свій погляд від дороги й подивився на мене.

– То це був ти? Я ще подумала, що за придурок рушає, не бережучи шини власного авто, – пригадала йому те, як він стартонув з місця, навмисно дратуючи його. 

Марк хмикнув і злегка всміхнувся. Довго думав, перед тим як щось відповісти.

– Не заперечую, я психонув, коли побачив тебе разом з іншим. Але…

– Але з якого дива? Марку, пройшло скільки часу… Невже ти думаєш, що я чекала тебе цілих п'ять років? І тепер, коли ти з'явився, я знову твоя? Ти так думаєш?

– Ні, я так не думаю. Але й чому ревную, я теж не можу пояснити.

Дивлячись на колишнього, не розумію його абсолютно. Чи то я здуріла, чи це він дуріє? Ми розійшлися і знову нам не бути разом. Навіть не в тому причина, що я не хочу. Звісно, це теж причина, але не головна. Між нами панує велика прірва і ми стоїмо з ним по різні боки від неї. Якщо він хоче її подолати, то потрібно прокласти якийсь шлях через неї. Бодай невеликий міст. Але я спалила всі, коли пішла від нього. Більше я не чекаю від нього ні вибачень, ні слів кохання, ні спроб повернути мене. Все це неможливо! По-перше, мені Аліса не пробачить, а по-друге, моє серце...

– Про що задумалася, Кіро? – повернув мене в реальність.

– Про те, чи знає твоя дружина, що ти ревнуєш іншу і везеш її до ресторану?

Марк знову засміявся. Та що ж його так веселить сьогодні?

– Не знає. Але і я їй цього не скажу, – дивиться на мене з посмішкою.

От негідник! Гад, козел… Та як він може зраджувати дружині? А ще я хотіла за нього заміж. Добре, що доля відвела мене від неправильного кроку. Інакше страждань і сліз було б не уникнути. 

– Боже, Марку, який же ти огидний, – скривилася, ніби цілий лимон з'їла.

Його сміх розійшовся відлунням по всьому салону автомобіля.

– Ти мене таким бачиш, бо хочеш бачити саме таким.

Що!? І що ці слова можуть означати? Я не розумію. Здавалося б, що я добре знаю Марка, але минуло п'ять років. Чоловік абсолютно змінився і тепер це не та людина, яку я колись знала.

– Ми приїхали, – повідомив він і припаркував авто біля дорогого ресторану.