Глава 12. Наказ подруги

Глава 12. Наказ подруги

Кіра

Збрехала. Я збрехала сама собі. Стосовно кави, що п'ю таку ж. Чорна, подвійна, міцна і з однією ложкою цукру – я ненавиджу таку каву і Марк добре це знає. Зате я дуже добре пам'ятаю, яку він любить. І стосовно спогадів про чоловіка я також обманюю сама себе. Дивлячись на колишнього, якого я колись палко кохала, не можу не згадувати про минуле і не думати про його пристрасні поцілунки. Точно такі ж, якими він вчора мене нагородив після довготривалої розлуки. 

Боже, Кіро, ну досить уже думати про наш вчорашній поцілунок. Це була моя слабкість. Більше такого не повториться.

Марк всміхається на мої слова й довго їх обдумує. Очевидно, що чоловік хоче щось сказати, але мовчить. 

– Таку ж саму п'єш, так? – він таки не втримався від кепкування. – Ну що ж, зроблю вигляд, що я тобі повірив, – сказав і подивився на своє відображення у дзеркалі, тішачись зачіскою та проводячи по ній рукою. – У вас легка і дуже вміла рука, Славо, – похвалив він дівчину.

Я сиджу в кріслі та п'ю свою каву з молоком. Зовсім не звертаю уваги на Марка, який лише своєю присутністю хвилює моє розбите серце. Точніше, я намагаюся не звертати на нього уваги, а роблю вигляд, що сильно заклопотана справами в ноутбуці. Дивлюсь на екран монітора, а боковим зором ловлю його погляди. Та що б ти здався, Марку! Навіщо ти на мене дивишся?

– Дуже вам дякую, – посміхнувся чоловік моїй подрузі.

І чому тільки ти їй посміхаєшся? Гад такий! Як любив під кожну спідницю заглядати, так і не змінився за п'ять років. Чорт! Ну чому я знову спостерігаю за ним?

Марк помічає мої погляди з-під лоба на нього й підходить до мене. Моє серце перебуває на межі, щоб покинути власне тіло й побігти десь далеко-далеко. Ніі, не підходь до мене! Не треба, Марку, не треба!

– Знаєш, я вчора пообіцяв тобі розповісти про те, як я провів ніч зі своїми коханками, – говорить пошепки цей негідник, схилившись над моєю головою.

– Звільни мене, будь ласка, від цих подробиць, – чітко кажу йому.

– Уявляєш, їх було дві, а я один…

– Марку! – гримаю на нього. – Мені абсолютно не цікаво.

– Одна була блондинка, – продовжує він, не слухаючи моїх прохань, – а інша з каштановим волоссям. Точно таким, як і в тебе, – бере у свою руку прядку мого волосся, а по мені табун мурах пробігає одночасно з його дотиками до моєї шкіри. – Скажу чесно, друга була кращою в ліжку, – розповідає він, а я терпляче й мовчки все вислуховую. – Я дивився на неї і згадував тебе, – останньою фразою він змусив мене підняти на нього мій здивований і розгніваний погляд. Він це серйозно? – Після бурхливого сексу я їх прогнав, але заснути так і не зміг протягом цілої ночі. І всьому виною є твій вчорашній поцілунок. Хвойд проганяю, спати не можу… Що ти зі мною робиш, Кіро? Га?

– Марку…

– Що, солодка? – дивиться в очі й насміхається наді мною.

– Йди до біса! – карбую кожне слово, спостерігаючи за його реакцією.

Марк хмикнув і злегка всміхнувся. Нахилився ближче до мого вуха і прошепотів:

– Я й так там знаходжуся вже п'ять років.

Чоловік віддалився від мене і розвернувся до Слави. Розрахувався з дівчиною за стрижку, подякував ще раз та попрощався з нею. Потім пройшов до виходу, в проході повернув голову через плече та подивився на мене.

– А з тобою я не прощаюсь, – сказав і вийшов із салону, не плануючи слухати мої дорікання.

Я ж лише видихнула. Навіть не помітила, що весь цей час я ледве дихала чи просто затамувала подих, поки він знаходився надто близько від мене. Взялася руками за голову й опустила лікті на стіл. Якщо моє минуле буде щодня про себе нагадувати таким чином, не знаю, як я впораюся зі своїми емоціями та серцем, що постійно просить мене не думати про нього. Але як же тут забути, якщо його щодня бачиш?

– І що це було? – здивовано запитує Слава.

– Не знаю, – не піднімаючись з місця, відповіла й прикусила свою нижню губу.

– Очевидно, що ви не просто знайомі, а…

– Славо, будь ласка, не став зайвих запитань. Я не хочу про нього говорити. Забагато честі, – поставила дівчину перед фактом.

Я й справді абсолютно не маю бажання розмовляти про нього. Марк не вартий не те, що моїх сліз і слів, а навіть думок про нього. 

Не встигла я відійти від шоку зустрічі з минулим, як у салон в буквальному сенсі влетіла моя Аліса. Дівчина виглядала занадто схвильованою і захеканою.

– За тобою стадо собак гналося? – кепкую з її вигляду. 

– Ой, не знущайся. Хто це був? – вказує пальцем на двері.

– Вигляд маєш просто бомбезний, – продовжую сміятися, дивлячись на розпатлану подругу, яка не має жодних спокійних емоцій. Лише серйозність, занепокоєння і незрозумілість керують зараз дівчиною.

– Кіро, я тебе питаю, хто в тебе тут тільки-що був? Хто той чоловік, на якого я наткнулася на вулиці? – підвищила тон голосу.

Я Алісу такою знервованою бачила востаннє декілька років тому, коли вона допомагала мені впоратися зі своїми емоціями та пережити розрив з Марком. Вона одна знала про справжню причину нашого розставання. Я більше нікому не говорила.