Глава 11. Ранкова кава

Глава 11. Ранкова кава

Марк

– Доброго дня, леді, – я звернувся до дівчат, які очевидно, що були здивовані моїм візитом. – Мені потрібна чоловіча стрижка. Я записувався вчора на прийом.

– Аа, так. Доброго дня, шановний, – спохватилася симпатична дівчина, що була трішки менша зростом за Кіру, та почала щось гортати в записнику. – Марк Багров, так? – звернулася вона до мене після того, як щось прочитала у своїх записах.

– Так, – спокійно та з усмішкою відповів, дивлячись на здивовану Кіру й те, як здіймаються її груди від незадоволення.

Моя колишня склала руки під грудьми і, чесно кажучи, я не маю іншого вибору як дивитися на її декольте. Я пам'ятаю розмір її грудей і те як вони чудово поміщалися в мої долоні, коли ми… Ой, Марку, про що ти думаєш? Та от проблема в тому, що після вчорашнього поцілунку я більше не можу ні про що думати, окрім Кіри.

– Чудово, – ласкаво усміхнулася партнерка моєї колишньої коханої. – Тоді сідайте, – запропонувала мені крісло. – Я зараз швиденько зроблю з вас красунчика, – звернула на себе мій незрозумілий погляд. – Хоча ви й так красунчик... – почала виправдовуватися, чим значно потішила моє самолюбство. – Ой, вибачте, – дівчина прикрила рота рукою та засоромлено подивилася вниз. – Я зовсім не те мала на увазі.

Я всміхнувся, потішений увагою незнайомої дівчини, і поглянув на Кіру. Вона стояла, зціпивши зуби, і дивилася на свою партнерку. Очевидно, що їй зовсім не подобається ця безглузда на її думку ситуація, а от мене вона значно бавить. Ну що зробиш, люблю я увагу протилежної статі.

– Славо, заспокойся, – заговорила Кіра, грізно глянувши на партнерку.

– Нічого страшного. Я звик до підвищеної уваги від жінок, – знову всміхнувся, продовжуючи дивитися на Кіру. 

– Зовсім не дивно, – відповіла мені колишня у своїй звичній манері – грубощами. – Чому я не знаю про цього клієнта? – запитала вона в Слави. 

– Кіро, вибач. Я забула тобі вчора сказати. Ти так швидко поїхала додому, що в мене з голови вилетіло. Невже це проблема?

– Та ні, – ледве впоралася зі своїми емоціями моя колишня. – Все гаразд. Зробиш йому зачіску? 

– Так, звісно. 

– Добре, – відповіла вона й пішла в якусь кімнату, мабуть, для персоналу, а мене залишила наодинці з симпатичною Славою. Хоча, чесно кажучи, до зовнішньої краси Кіри дівчині далеко братися.

Поки перукарка чаклувала над моїм образом, я очікував на появу Кіри. З моїм волоссям незрозуміло що робилося. Воно відстригалося й відлітало в різні сторони. Я дивився на це все у дзеркало й дивувався. Моя зачіска ставала стильною і красивою. Не скажу, що я мав довге волосся, але пів року точно не стригся. Через справи компанії не мав часу навіть для себе. А зараз, коли я дізнався, що це салон Кіри, я просто не зміг пройти повз такої приголомшливої спокуси стати ближчим хоч на крок до моєї колишньої. 

Через хвилин двадцять Кіра вийшла з кімнати для персоналу з чашкою кави. Вона пройшла повз мене, навіть не дивлячись на мою персону. Отакої! Вперто робить вигляд, що мене тут немає? Та хіба ж це мене зупинить? Ні, звісно.

– Кіро, дорогенька, а ти не могла б і мені зробити кави? – дивлюсь на ошелешену дівчину у відображенні дзеркала.

– Перепрошую… – здивувалася вона, дивлячись на мене через дзеркало. – Яка я тобі дорогенька?

– А ви знайомі? – поцікавилася Слава, яка ще чаклувала над моїм образом.

– Звісно, знайомі. І вже давно, – відповів за нас обох і продовжую спостерігати за емоціями Кіри через дзеркало.

Колишня зараз просто скаженіє всередині, але тримається ззовні. Про це говорять її губи, які зціпилися в спокусливий бантик. Оо, як же я любив цілувати її вуста, коли вона сердилася на мене. Зараз Кіра знову гнівається і я відчуваю непереборне бажання її поцілувати.

– То як, зробиш кави? – продовжую діймати Кіру.

– А чи не багато ви хочете? – грізно глянувши на моє відображення, запитала вона.

Хмикнув і злегка всміхнувся, пригадавши минуле. Ну що ж, пройшло п'ять років, а звички моєї колишньої зовсім не змінилися. Вона звернулася до моєї персони на «ви». Кіра завжди так робила, коли гнівалася на мене. Я дуже добре це знав і постійно обходив стороною гнів коханої, а саме поцілунками. На неї вони діяли як заспокійливе. Правду кажуть, що коли достатньо довго живеш з людиною, то мусиш знати і підхід до неї. А ми з Кірою у відносинах були більше, ніж три роки. 

– Зовсім ні, – кажу, усміхаючись. – Я не встиг зранку вдома випити кави. Так поспішав до твого салону. Тому, якщо твоя милість, пригости мене кавою.

– Нехай тобі твоя дружина каву робить, – з сарказмом в голосі мовила вона.

Невже знову? Ну що вона заладила «дружина, дружина»? Я хотів одружитися лише один раз в житті і моєю дружиною мала стати Кіра. Після розриву наших стосунків це бажання різко впало до нуля і навіть нижче. Тепер я не одружуся ніколи. Хоча навіть і не думаю, що після Кіри я знову зможу покохати так, як кохав її.

– Моя дружина зайнята була зранку, – відповів, спостерігаючи за реакцією колишньої.

Цікаво, чи заінтригував я її своєю відповіддю?