Глава 10. Думки

Глава 10. Думки

Кіра

Сідаю на підвіконня з келихом вина. Хочеться розслабитися після нервового вечора, бо такого напруження в тілі я давно не відчувала. Поцілунок Марка викликав у мене стільки різних емоцій, про які я вже й думати забула. Ті трепетні почуття, які я сьогодні відчула поруч з ним, мені абсолютно не подобаються. Вони мене бентежать, хвилюють і водночас так дратують. Навіщо він мене поцілував? Що Марк хоче цим довести? Головне, кому? Мені? Чи собі, щоб зайвий раз переконатися, що мої почуття до чоловіка не згасли? О боже… дай мені сил і терпіння.

Несподівано прийшло повідомлення на телефон і я вже здогадалася, що воно від Марка. Відповідаю йому грубо і без натяку на те, що між нами відбулося декілька хвилин тому. Він не повинен знати, що мене хвилює той поцілунок. Тим паче я більше не дозволю собі такої слабкості. 

Чоловік знову набридає своїми повідомленнями, тому я без роздумів беру й блокую його номер телефону. А завтра взагалі потрібно свій змінити. Хоча ні… в мене ж є клієнти. Вони знають мій номер і телефонують за потреби, щоб записатися на похід до салону. Мені не можна його змінювати, бо тоді втрачу купу людей. Тим більше Марк може знову дізнатися і новий номер. Та байдуже. Нехай, що хоче, те й робить. Буду блокувати його й надалі.

Спокійно допиваю вино і йду в ванну кімнату. Надто важкий сьогодні день, який потрібно змити з себе гарячою водою. Довго стою під струменем душу і знову згадую поцілунок Марка. Проводжу руками по губам, які він ніжно захоплював своїми. Спускаюся руками й обіймаю себе за плечі точно так, як це робив Марк, і божеволію від емоцій, що накривають мене з головою. О боже… що я роблю? Навіщо я мучу своє серце, яке постійно просить мене забути його?

Виходжу з душу, витираю вологе тіло рушником, кутаюся в теплий халат і йду до своєї кімнати. Сьогодні знов немає бажання навіть вечеряти. Хоча мені й шматок в горло не лізе. Лягаю на ліжко та чую, що прийшло повідомлення на телефон. Підскочила на місці, гадаючи, що це знову Марк. Але ні. Це виявився не він, дякуючи богу. Це Паша. Ну, звісно. Як я тільки про нього забула?

Паша: Привіт, кохана. Ти вже вдома?

Я: Так. В ліжку вже. Збираюся спати.

Відписала повідомлення, марно намагаючись дати зрозуміти чоловіку, що я втомилася. Та ні. Перш ніж він щось зрозуміє, скоріше рак на горі свисне.

Паша: То може я приїду до тебе й допоможу тобі заснути?

Я: Паш, я дуже втомилася й хочу спати. 

Паша: Кіро, вибач мені, будь ласка, за сьогоднішню сварку. Я не знаю, що на мене найшло.

Я: На тебе завжди щось надходить.

Відповідаю з іронією, згадуючи наші щоденні сварки. Я втомилася від такого життя.

Паша: Люба, ти ж знаєш, що я тебе кохаю і дуже боюся втратити?

Я: Все, Паш. Забули. На добраніч.

Паша: Солодких снів.

Я: Дякую. І тобі.

На диво, сьогодні я ще легко відбулася від нього. Побачимо, що він витворить завтра. 

Вимкнула звуки дзвінків і повідомлень на телефоні, поклала його на тумбочку й влаштувалася комфортніше на ліжку. Без жодних проблем мені вдалося заснути.

Я спала міцним сном, в якому бачила Марка. Чоловік дивився на мене своїм оцінюючим поглядом, в якому читалося захоплення і бажання. Я завжди бачила цей погляд уві сні, коли ми тільки розійшлися з ним. Потім йшли роки і сон припинився, але ж у пам'яті моїй він завжди зі мною.

Прокинулася рано-вранці з першими променями сонця. На диво, сьогодні буде гарний день, не зважаючи на те, що осінь уже потроху вступає в свої права. 

За звичкою приймаю ранковий душ і роблю собі запашну каву з молоком, яку я просто обожнюю. З'їдаю бутерброд з шинкою і сиром та допиваю каву. Йду в кімнату, одягаюся і роблю легкий макіяж. Згадую про телефон, який і досі лежить на тумбі з вимкненим звуком. Беру його до рук і бачу купу пропущених викликів. Всі вони від Паші. Телефонував з самого ранку з невідомих на те причин. Не хочу йому телефонувати й запитувати, що сталося. Просто видаляю.

Є ще виклики від невідомого номеру, але вони рахуються як спам. Очевидно, що це той номер Марка, який я вчора заблокувала. І навіщо він знову турбує мене? Чому просто не піде з мого життя, як це зробив п'ять років тому? Йому тоді так вдалося уникнути моїх сліз і дорікань. От нехай і зараз так зробить. 

Кидаю телефон у сумочку та виходжу з квартири. Настрою немає від слова зовсім, але я збираюся з усіма силами та їду на роботу. Там мене зустрічає усміхнена Слава й робочий настрій з'являється сам по собі. Я люблю свою роботу, тому що одного разу вона врятувала мені життя. Якби п'ять років тому я не занурилася з головою в роботу, зараз би мене просто не було на світі. 

– Привіт, Кірочко. Як спалося? – усміхнено запитує Слава.

– Привіт. Як завжди, спала міцним сном. А тобі? – цікавлюся у дівчини, яка робить мені каву з молоком у кімнаті для персоналу. 

От же ж Ярослава добре мене знає. Але це й не дивно. Ми працюємо разом від самого початку створення мого салону. Дівчина тоді навчалася в академії мистецтв на перукаря-модельєра. Мені ж з моєю професією візажиста у салоні перукар дуже потрібен був. Ярославі потрібна була робота й вона шукала різні варіанти. На мене наткнулася абсолютно випадково, коли проходила повз мій салон. Тоді я ще просто винаймала приміщення для нього. Дівчина зайшла всередину та запитала по можливу роботу. Я погодилася її взяти й відтоді ми разом з нею як нерозлийвода.