Глава 5. Вороги

Глава 5. Вороги

Кіра

Від здивування повільно розвертаюся й дивлюсь на чоловіка знизу вверх.

– Ти!? Що ти тут робиш? – запитую Марка, сидячи на барному стільці.

– За тобою стежу, – відповідає й показує свою хижу посмішку.

– З якого дива? – роздратовано ставлю питання під пильним поглядом карих очей, в які колись була закохана по самі вуха.

– Геть звідси, поки ноги цілі! – гаркнув Марк чоловіку, який досі сидів біля нас і спостерігав за нашою перепалкою, попиваючи міцний алкоголь.

Відвідувач бару без жодних претензій залишив нас на самоті, і Марк зручно вмістився на його місце. Він замовив у бармена стакан води і я здивувалася, спостерігаючи за його діями. Я пам'ятаю як Марк любив пити віскі. Але вода? Хм… дивно. Проте мовчу. Ніяк не коментую те, що відбувається поряд, а спокійно п'ю ще один шот.

– Скільки літ, скільки зим, – промовив Марк, а я ледь не вдавалася звичайним соком. От за що люблю шоти, то це за те, що ніколи не знаєш, що п'єш. 

– Ага, – мугикаю. – І ще б стільки ж.

– Не рада мене бачити? – усміхається і відпиває ковток води.

– Абсолютно, – відповідаю і випиваю до дна ще один шот. Наче на зло, він виявився зі звичайною водою.

– Може, тобі досить? – запитує Марк і дивиться на те, як я п'ю і ставлю чарку на барну стійку.

– А хто ти мені такий, щоб ставити такі запитання? – не втрималася від уїдливого коментаря.

– Ніхто, – відвернувся від мене й зробив ще ковток води.

– Отож бо й воно, що ніхто.

– Ти сама винна, що так сталося, – тихо мовив, але я почула, незважаючи на музику в барі.

– Ти не менше винен.

– Можливо. 

Декілька хвилин між нами панувала тиша. Кожен був зайнятий своїм напоєм і думками. Я думала про те, чому Марк сидить тут, чому не їде додому. Напевно, що вдома його чекає кохана дружина, купа дітлахів. Але він сидить тут, поруч зі мною. Дивно. Очевидно, що Марк простежив за моєю машиною, приїхав сюди й тепер сидить поряд. Чому? Навіщо? Чого йому треба?

– Що це в тебе? – помітив синці на моїх зап'ястках, взяв мої руки в свої і тепер пильно розглядає.

Я ошелешено спостерігаю за діями чоловіка. З одного боку мені приємні його дотики, а з іншого – не бажаю, щоб він мене торкався. Стільки спогадів накочує на мене з його дотиками...

Вириваю свої долоні з його рук і тягнуся до ще одного шота. Але не встигаю я випити, як чоловік забирає в мене склянку з рук і ставить її з гуркотом на стіл. Я здивовано глянула на Марка й хотіла вже щось відповісти, але знову прозвучало те ж саме запитання.

– Що це в тебе? – вказує на зап'ястя. – Відповідай швидко.

– Марк, чого ти причепився до мене? Їдь додому. Тебе там, напевно, дружина чекає.

– Чекає, – відповів, зціпивши зуби. – І я поїду до неї, не хвилюйся. Але спочатку відвезу тебе додому, – знову забирає чергову склянку з моєї руки.

– Та щоб тебе… – вилаялася собі під ніс, здивована такими діями чоловіка. – Ти хто такий, щоб ставити мені такі запитання? Хто такий, щоб за мене щось вирішувати? Навіщо ти тут? – піднялася з місця й напала з криками на нього, пускаючи блискавки з очей.

Очевидно, що це в мені вже говорить алкоголь. Звичайно, я могла б сперечатися з чоловіком і на тверезу голову, але лише три чарки алкоголю дозволили мені це зробити набагато швидше. Стільки хоробрості в крові я давно не відчувала. 

Марк теж піднявся зі стільця й притримав мене. Невже я хитнулася? Нібито стою рівно. Чи може, мені так здається? Але те, що відчуваю слабкість в усьому тілі, насправді так.

– Досить тобі пити на сьогодні, – владно мовив, тримаючи мене за плечі.

– Та я лише три шота випила з алкоголем. Всі інші були з соком і водою.

Марк хмикнув і всміхнувся тією посмішкою, якою колись підкорив моє серце.

– А як ти думаєш, чому вони були всі з соком і водою? Га? – всміхається хижо. – Нічого не спадає на думку?

– Та хто ти… – роздратувалася я ще більше, коли збагнула суть його запитання.

– Знаю, знаю. Хто я тобі такий, хотіла сказати, так? – підвищив тон голосу, перекрикуючи баси барної музики.

– Так! 

Марк хмикнув і нахилився до мого вуха:

– Я той, хто піде за тобою до останнього, – прошепотів, а потім взяв мене за руку й повів за собою. – А зараз тобі потрібно додому.

– Ні! – сперечаюся з чоловіком і б'ю іншою рукою його по плечу. – Відпусти мене, негіднику.

Та Марк не слухає моїх слів і благань. Він тягне мене за руку до виходу з бару. Я опираюся з усіх сил, які тільки можна зібрати в сп'янілому стані. Очевидно, що чоловіку набридло тягнути мене, тому він перекинув моє тіло через плече. Від несподіванки запаморочилася голова, але пискнути я змогла.

– Марку! Що ти витворяєш? Постав мене на ноги. Швидко!