Глава 4. Ніч несподіванок

Глава 4. Ніч несподіванок

Кіра

Довго крутилася на ліжку, допоки втома не зморила мене, а сон не забрав у свої руки. Можливо, я б так і проспала до ранку, якби не...

Прокинулася від того, що хтось мене роздягає і цілує в шию. Це Паша. Відчула його запах деревних парфумів і міцного алкоголю. Його губи вже блукають усім моїм тілом, намагаючись збудити мене.

– Паш, я не хочу, – зупиняю чоловіка.

– Як це? – бурчить незадоволеним і п'яним голосом, але продовжує почате.

– Паш, зупинись. Ти п'яний, – спиняю його і намагаюся скинути з себе.

– Ну то й що? Хіба це так важливо?

Не чуючи мого плачу, Паша роздирає на мені халат і заламує руки.

– Невже ти не розумієш? Я не хочу! – кричу на всю кімнату.

– Чомусь останнім часом ти постійно мене не хочеш, – пред'являє претензії, трохи припіднявшись. – Що сталося? Га?

Користуючись нагодою, поки чоловік зупинився, скидаю його повністю з себе та тікаю з кімнати.

– Кіро, поясни мені свою поведінку. Негайно! – йде за мною і кричить у спину.

Я не збираюся йому нічого пояснювати. Якщо він сам не розуміє, то й не заслуговує моїх пояснень. Мовчки знаходжу свої джинси, светр і одягаюся. 

– Кіро, ти куди зібралася? – хапає мене за лікоть і з силою розвертає до себе.

– Паш, ти п'яний. Виспишся, прийдеш у себе, а завтра тоді поговоримо. Я не збираюся зараз нічого тобі пояснювати.

– До коханця свого біжиш? – з отрутою випльовує слова.

– В мене немає ніякого коханця. Я їду до себе додому.

– Справді? А хто такий Марк Багров? Знайоме прізвище?

– Що!? – вмить серце забилося частіше від почутого.

Я нікому не розповідала про Марка. Він – моє минуле, в минулому я його й залишила. Та звідки про нього дізнався Паша? Це ще те питання.

– Звідки ти…

– Ахахах, – розсміявся він божевільним сміхом. – Все-таки знайоме, правда? То хто ж він, цей Марк Багров?

– Моє минуле, – тихо відповіла й опустила очі.

– Навіть так? – продовжує сміятися.

– Чого ти хочеш?

– Дізнатися, хто він!? І чи спиш ти з ним досі?

– Паш, ти чуєш мене? Я тобі сказала, що він у минулому. Я його вже п'ять років не бачила. Я навіть не знаю, де він!

– А я можу тобі сказати, де. Він у Києві зараз.

– І навіщо мені ця інформація? – дивлюсь на чоловіка, а в очах нерозуміння.

Він знущається з мене?

– Бо я не вірю тобі, що ти з ним не бачишся. 

– Паш, давай поговоримо завтра. Прохмелися спочатку, – спокійно відповідаю і рушаю до виходу з квартири, захопивши свою сумочку і пальто.

Позаду себе чую як Паша вдарив кулаком в стіну. Боже! Та невже він думає, що цим мене спинить? Зараз нехай хоч головою б'ється, я вже не повернуся. Не люблю п'яних. З ними немає, про що говорити. А з таким ревнивим чоловіком тим паче.

Швидко вибігаю з будинку та відчуваю дощову прохолоду. Шукаю в сумочці ключі від автівки, а дощ ляпотить у спину. Сідаю за кермо й натискаю газ в підлогу. Їду зі швидкістю сто й заливаюся слізьми. Як же можна бути таким безхребетним? Невже він не розуміє слово «ні»? Для чого він копався в моєму минулому? Що він там шукав? Гаразд, знайшов. Але навіщо воно йому потрібно? Моє минуле його не стосується. 

Не бачачи дороги через сльози, лечу зі швидкістю сто двадцять. Темна ніч, сильний дощ, мої гіркі сльози… І все було б добре, якби раптом мені назустріч не вилетів автомобіль з перехрестя… 

Від свисту гальм аж у вухах задзвеніло. Я намагалася спинити машину на швидкості. Від переляку спрямувала кермо вправо, щоб не врізатися в чужий автомобіль. Водій за кермом марки Toyota чорного кольору теж видався вправним – він звернув вліво, чим відвернув наслідки дорожньо-транспортної пригоди. Хвала богу, що більше нікого, окрім нас, не було на перехресті.

Від різкого гальмування я вдарилася головою об кермо. Відчула сильний біль у скронях, від чого схопилася руками за голову. Але я жива, здорова, ціла та неушкоджена. Майже неушкоджена.

Як тільки я зупинила машину, одразу вийшла з неї на двір з криками на винуватця ДТП.

– Ти що, божевільний? Чи ти смерті хочеш? 

– Боже! Вона сама винна, ще й кричить на мене. Хто тобі дав посвідчення водія, ненормальна?

– Це я ненормальна? Ти виїхав на перехрестя на червоне світло. Взагалі за правилами дорожнього руху тобі по сторонам треба дивитися, чи немає більше нікого на дорозі, а тоді вже їхати. Інакше через таких придурків, як ти, аварії стаються.

– То це я ще й винен!? – здивовано запитує цей бовдур. – Ти мене ще будеш вчити, як мені потрібно їздити за кермом? Я виїхав на перехрестя на зелений мигаючий. Я ж не знав, що з лівої сторони буде летіти краля за кермом зі швидкістю, напевно, всі сто! – уїдливо промовляє слова. – Це тобі, дорогенька, потрібно було пригальмувати хоч трохи. На перехрестя все-таки виїхала. Невже так швидко хочеш туди? – підняв палець вгору, показуючи на небо.