2

Розпочалося моє навчання коледжі. Спочатку було важко звикнути до нової обстановки і людей навколо. Коли поселилася до гуртожитку, познайомилася зі своїми одногрупницями Міланою і Лесею. Дівчатка були дуже привітні і ми одразу ж з ними здружилися. Хоча і містечко було не далеко від нашого села, але трохи важкувато було діставатися зранку на навчання. Тому, ми з бабусею вирішили, що я буду жити в гуртожитку, а коли менше пар – приїздитиму додому. Тож, все ніби помаленьку почало налагоджуватися. Весь час тепер у мене  займало навчання. Малювала я дуже гарно, тому з цим у мене не було проблем на парах. Багато з моїх робіт відбирали на виставки, де я неодноразово перемагала. Тому, вся стіна в будинку була завішена різними грамотами. За Максимом я дуже сумувала. Він почав ще рідше приїздити, ми майже не бачилися, але я і не знала чи варто.

Сьогодні п’ятниця і я приїхала додому.

• Бабусю, привіт! – промовила я і підбігла її поцілувала.
• Привіт, Орисю! Ти вже приїхала, а я чекала на тебе пізніше.
• У нас не було останньої пари, тому я приїхала трішки раніше.

Через вікно, я помітила Максима. Він з кимось розмовляв і весело посміхався.

• Я вийду на вулицю! – промовила я. – Бачу Максим приїхав, піду привітаюся.
• Орисю, краще не потрібно. Там…

Але я не дослухала, а вийшла на вулицю і прямісінько пішла до них на подвір’я.

• Привіт, Ма… - зупинилася я і мало не впала.

Він стояв і ніжно обіймав Ярину. Побачивши мене, швидко відійшов від неї і перелякано поглянув на мене.

• Привіт! А чому ти не попередила, що так рано приїдеш.

Я нічого не відповіла і побігла додому.

Бабуся сиділа за столом і чекала на мене.

• Я ж казала, не треба тобі було йти.
• Бабусю! А що відбувається, я не можу зрозуміти?
• Що ж відбувається! – голосно промовила вона до мене. – Спить твій Максим з Яриною, от що! – і відвернулася.
• Що за дурниці, - не могла повірити я. – Він не може так… не може – сльози бризнули з очей і я вибігла з будинку.
• Орисю! Орисю….- чула, як гукала мене бабуся.

Але я, стрімголов мчала в одне – єдине для мене місце, де я відчувала себе по – справжньому щасливою. На наше з ним місце. Я прибігла і тільки тепер могла вилити свою душу і гірко заридала.

• За що, за що, Господи! – кричала я. – Ти в мене вже і так багато забрав, навіщо ж і його забираєш! Я ж не зможу без нього, Господи! Зрозумій це!

Ще кілька годин я просиділа на нашій лавочці, згадуючи минуле. Яке ж мене чекає майбутнє без нього? Я ще не знала, що буде далі.

Почало темніти і я встала з лавочки. Тільки спустилася з пагорба, як наткнулася на Ярину. В руках вона тримала покривало і сумку.

• Ти чому тут?  - не зрозуміла я. – І куди прямуєш?
• Тобі яка різниця? – просичала вона. – Зійди з дороги і не заважай мені.

Я відступила і вона почала підійматися на пагорб. Вона знає про наше місце? Я почала далі йти і все зрозуміла, бо зустріла Макса. Я оторопіла і завмерла на місці. Він винувато дивився на мене і не знав, що відповісти.

• Ти показав їй наше місце? – дивилася на нього повними від сліз очима.
• Орисю! Перестань драматизувати! – почав він. – Ти ж сама їй показала, бо Яринка мені про це сказала, ще раніше, тому не потрібно звалювати на когось. Та й в принципі вже однаково.
• Як ти можеш так про це говорити! – не стримувала себе. – Це ж було тільки наше місце: твоє і моє, а зараз вона там! Ніколи, чуєш, ніколи і нікому я не розповідала про нього.
• Орисю! Досить! Заспокойся між нами все закінчено! – на одному подиху промовив він, від чого мені стало ще больніше. – Я тебе більше не кохаю.
• Ти її кохаєш? Її, ту, яку колись ненавидів і говорив, що вона нам мішає, а я дурна – пригріла змію на грудях і тепер вона так мені віддячила. Ненавиджу вас! Ненавиджу!
• Заспокойся, чуєш? – вхопив мене за плечі. – Раніше потрібно було думати, а не ламатися. Яринка все одразу зрозуміла, а ти як була дурепа, такою і залишилася.
• А як же все, що було між нами? Ти вже забув? – не могла заспокоїтися я.
• Максиме! Ти йдеш, любий? – почула я її голос.
• Зараз! – відповів він. – Давай більше не будемо продовжувати цю пусту розмову! Я сказав, що між нами все і бувай.

Він пішов, а я не могла повірити, що таке можу бути. Як могло загаснути таке кохання, що було між нами. Мабуть і справді, я погано розуміюся в людях. Але, чому Соломія мені нічого не розповіла, що він більше не мій? Як вона могла, так вчинити. Всі все знали, лише я як дурепа сліпо вірила в кохання, якого вже давно не було. Я повільно поверталася додому. Очі пекли від сліз. Я нікого не помічала навколо, та й мені було начхати на все і на всіх. Відчинила хвіртку і зайшла в будинок. Бабуся була у своїй кімнаті. Мені не хотілося ні з ким розмовляти. Серце було розбито в щент. Я лягла на ліжко, закутавшись в ковдру і заснула. Всю ніч снилися кошмари, в яких я бачила, як Ярина забирає мого Максима. Я кричала, щоб він залишився, але вона лише посміхалася і тягнула його за собою. Я прокинулася. Поглянула на годинник 01.00 ночі. Ввімкнула світло і пішла на кухню, щоб попити води. Прокинулася бабуся.

• Доню! Чому не спиш? – хриплим голосом запитала.
• Вибачте, що розбудила. Пити захотілося.