8

Ось і Великдень. Ще звечора ми з бабусею підготували кошик, щоб вночі освятити. Туди ми поклали: пасочку, крашанки (я обрала найкращі з тих, що були розмальовані), шматочок шинки, ковбаску, масло, сіль і хрін. Гано накрили її вишитим рушничком із надписом «Христос Воскрес!» і пішли відпочивати. Кожного року у нашому храмі Богослужіння розпочиналося об 23.30 і тільки під ранок освячувалися Великодні кошики. Людей було завжди багато, але це і на краще, бо коли отець Олександр освячував люди ставали навколо храму і утворювали круг. І храм сіяв від свічок, які горіли у кошиках. Краса неймовірна!

Тож, відпочивши ми почали збиратися. У такий день ми і одягнулися по – святковому. Я зав’язала велику булі хустину, а бабуся – блакитну. Взяла кошик і ми пішли до храму. Ввійшовши в середину, помітила Максима, який був на своєму місці. Він також був сьогодні дуже гарно одягнений і виглядав ще привабливішим і гарнішим, ніж завжди. Яринку я також помітила. Ми переглянулися, але вона до мене не підходила. Соломія і Марійка підморгнули мені і я пішла до них на перед. Ми посміхнулися одна до одної і розпочалася Божественна Літургія. Отець Олександр кілька разів змінював свої ризи під час служби, бо так потрібно робити. Вже під ранок, всі помаленьку почали виходити на вулицю і ставати навколо храму. Я підійшла до бабусі, яка вже стояла на нашому місці, де ми завжди стояли і священик розпочав кропити свяченою водичкою наші кошики. В піднесеному настрої, ми поверталися додому. Максим підбіг до мене.

• «Христос Воскрес!» - вигукнув він.
• Ти мене налякав! – здригнулася я. – « Воістину Воскрес!»
• Вибач. Думав, що ти мене помітила. Які плани на завтра? – запитав Максим.
• Поки – виспатися. А там, побачимо! А чому ти запитуєш?
• Хотів запропонувати тобі піти на пікнік.
• Удвох?
• Можна і вдвох, а хочеш – візьмемо дівчат з собою.
• Завтра побачимо.

Неподалік нас йшла Максимова мама з тіткою Ліною, Ярининою прийомною мамою і разом з ними дівчина. Я помітила, як вони весело про щось розмовляли і Ярина не втомлювалася улесливо щось їй говорити.

• Відколи твоя мама стала такою подругою з тіткою Ліною? – здивовано запитала я в нього.
• Останнім часом так здружилися! Не звертай уваги, чи ти хвилюєшся, що посватають мені Яринку, а? – посміхнувся він і поглянув на мене.
• Все можливо, все! – важко видихнула я.
• Не переймайся таким, зірочко! – заспокоїв він мене. – Мені потрібна тільки ти і все!
• Надіюсь на це! – відповіла я.

Ми вже підходили до його будинку. Він швидко притягнув мене до себе і палко поцілував.

• Це тобі, щоб спалося краще! – прошепотів він і потерся своїм носом об мій.
• Дякую за такий смачний подарунок! – відповіла я. – До завтра!
• Вже до сьогодні! – ми засміялися, попрощавшись я пішла до свого будинку.

В цей час, бабуся вже перевдяглася і наставляла на стіл освячені продукти.

• Перевдягайся і до столу! – гукнула мені.
• Вже біжу!

Я зняла верхній одяг і бігом побігла до своєї кімнати. Всі речі гарно склала на поличку шафи і вдягла піжаму, щоб потім лягти одразу ж спати. Поки,я все це робила, бабуся запалила свічечку на пасці і чекала на мене. Ми помолилися і приступили до смачної трапези. Після посту, всі продукти ох як і смакували! Я задоволено наминала смачну ковбаску. Бабуся дала мені крашанку.

• Перевіримо, чия крашанка сильніша! – запропонувала вона і тримала своє яйця в долоні.
• Давайте! – поглянула зіщуливши очі я. Один удар – і бабусине яйце тріснуло.

Я засміялася, а за мною і бабуся.

• Моє сильніше! – вигукнула я.

Ми поснідали і я побігла під ковдру. Сон швидко зморив мене і я солодко заснула.

Крізь сон, відчула, як мене хтось схопив за плече. Відкривши одне око,  помітила Максима. Я злякалася і швидко натягнула на себе ковдру.

• Максиме! – сердилася я. – Ти чому не постукав?
• Я стукав, але ти так солодко спала, що і не почула. От я і вирішив подивитися на тебе, як ти спиш.
• Що? – закричала я. – То ти давно вже отак сидиш?
• Кілька хвилин спостерігаю, як ти хропиш – засміявся він.

Я засоромилася і жбурнула по ньому маленькою подушкою.

• Орисю, зірочко! Я ж пожартував. Ти дуже мила, коли спиш! – і нагнувся, щоб мене поцілувати.

Я знову заховалася під ковдру.

• А котра вже година? – виглянула я.
• Вже 12.00. Час збиратися на пікнік.
• Так. Я зараз швидко, тільки будь ласка вийди, щоб я одягнулася.
• Можливо, ти дозволиш мені залишитися? – я помітила, як у нього загорілися очі.
• Ні і ще раз – ні! Або ти виходиш, або я і далі буду залишатися в ліжку.