7

Три місяці по тому

Великдень цього року був у травні. Трохи пізно, але нормально. Все навколо стало зеленим, сади пахли цвітом дерев, а на вулиці було тепло. Я прокинулася і відчула, як щось дуже смачно пахне. Швидко взула тапочки і вийшла на кухню.

• А що це так чудово пахне? – не могла надихатися я цією смакотою.
• Паска! – промовила бабуся і відгорнула рушника.

А під ним і справді було чотири запашних пасочки. Ніби боровички, виглядали з- під рушника.

• Іди одягайся! – наказала бабця. – Бо запізнишся до школи.
• Я й забула, що сьогодні до школи. – позіхнула я. – Можливо я не піду сьогодні, - поглянула я на бабусю – все ж таки, чистий четвер, потрібно Вам допомогти прибрати в хаті і по вогонь йти потрібно.
• Я все встигну сама, а що ні – тоді допоможеш, коли повернешся зі школи. А по вогонь, потрібно ввечері йти. Тому, швидко одягатися! – і я пішла збиратися.

Вийшовши на вулицю, Максим вже мене чекав.

• Ти сьогодні на велосипеді? – здивувалася я.
• Привіт! – поцілував він мене. – Так і ти також.

Він допоміг мені сісти на багажник (сидіння на велосипеді) і він швидко рушив. Було трохи лячно, адже я вперше так діставалася до школи. Трохи боліли сідниці, від незручного багажника, але можна і потерпіти задля такого трешу.

Домчавши до школи, Максим залишив велосипед і ми пішли до школи. Ввійшовши до класу, я помітила, що половини учнів не було на своїх місцях. От, бабуся! – подумала я. – Я ж знала, що будуть «щитані» учні, як завжди у цей день.

Присівши на своє місце, біля мене сіла Соломія.

• А Марійки сьогодні не буде? – запитала я і обернулася.
• Ні! – відповіла дівчина. – Вона сьогодні залишилася вдома.
• І я теж хотіла залишитися, але бабуся не дозволила.
• От і добре, хоч ти є, а то б не знаю, як би витримала б з цими придурками цілий день.

Ми посміхнулися одна до одної і розпочалися уроки.

Зазвичай у селі, перед Великоднем уроки трохи скорочені. Адже і у вчителів є сім’ї, вони хочуть піти пекти паски, м'ясо запікати у печах, тобто готуватися до свята. Тому, наші уроки пройшли дуже швидко.

• Ти йдеш до храму сьогодні по вогонь? – запитала я у Соломії, коли ми поверталися додому.
• Мабуть – ні. Максим ж іде з тобою. От він і принесе.
• Так. Наш традиційний ритуал! – посміхнулася я.

І справді, ми з Максимом ще з дитинства любили у цей вечір ходити до храму. Було дуже цікаво спостерігати за цим дійством. Особливо, палити 12 разів свічки, а потім, коли служіння закінчувалося – всі люди поверталися додому з лампадками, в яких горіли свічки. Обернешся назад, а по всіх вулицях ніби світлячки миготять різними вогниками. Краса!

Максима я не чекала, тож ми прогулялися з Соломією і попрощалися біля її будинку. Я прийшла додому. Бабуся вже встигла прибрати у будинку і сиділа чекала мене.

• Привіт, бабусечко! – привіталася я.
• Ти сьогодні рано! – поглянула вона на годинник.
• Останніх уроків не було- скоротили.
• Поглянь, що я знайшла , коли прибирала.

Вона вийняла з – під столу картину. Обернувши до мене, я побачила весільне фото моїх батьків. Сльози забриніли на очах.

• Ви знайшли справжній скарб, бабцю! – промовила я і підійшла до неї, щоб взяти фото і розглянути його.
• Так, це є справжній скарб. Весільне фото твоїх батьків. Які ж вони тут молоді і щасливі!

Я не могла надивитися на них. Рука мимоволі сковзнула по ньому і я торкнулася зображення мами. У цей момент ніби відчула, що вона зараз біля мене. Волошкові очі дивилися на мене, а вуста – посміхалися. А тато, який красень! Вони і справді були щасливі! Були… Сльози покотилися з моїх очей і важко впали на портрет. Бабуся, також сиділа і обтирала очі хустиною.

• Можна, я заберу його до своєї кімнати? – поглянула я на бабусю і витерла рукою сльози.
• Звичайно, доню! – відповіла вона. – Це ж твої батьки!

Я взяла портрет і занесла його до кімнати. Поставила його на найкраще місце біля вікна.

• Тепер, ви будете ще ближче до мене! – сказала я до портрета і посміхнулася.

Ще раз поглянула на них, потім переодяглася і пішла до бабусі.

Ще багато справ ми зробили перед тим, як мені йти до храму. Тож трохи втомлена, але в піднесеному настрої я вийшла з будинку. Якраз мені назустріч виходив Макс. Ми взялися за руки і пішли до храму. Зайшовши в середину, він мене залишив, а сам пішов у вівтар (туди жінкам не можна заходити. Це місце лише священика, старости храму і прислужників. Навіть прибирають там чоловіки. Бабуся говорить, що жінка не є чиста. А чому, ніяк не могла зрозуміти).

Я цього разу стала ближче до престолу, бо хотіла чути всі Євангелії, які буде читати отець Олександр. Неподалік помітила Яринку. Вона стояла зі своєю прийомною мамою. Я швидко відвернулася, щоб вона мене не помітила. Ще кілька хвилин і розпочалося Богослужіння. Все було так, як я розповідала раніше. Прочитали 11 Євангелій і ми затушували свічки, які тримали в руках, а на 12 раз – залишили їх горіти. Я запалила одразу свою лампадку і по закінченню вийшла з храму. Було дуже гарно спостерігати, як люди розходилися по домівках із лампадками. Я почекала Максима і ми поспішили додому, щоб не загас вогонь.