5

Минуло кілька днів. Канікули розпочалися і ми були вдома. Роботи назбиралося багато, тому ми з бабусею кожного дня чимось займалися. Будинок ми прибрали ще раніше, а зараз ми сиділи вишивали. Бабця вишивала мені парні рушники, щоб повісити їх на образи, коли буду одружуватися. Вони були дуже гарні з голубом і голубкою, які сидять на винограднику. Я сміялася, бо після останніх подій точно залишуся в дівках.

• Не залишишся! – ствердно говорила бабця. – Ти у мене красуня і зустрінеш своє щастя.

Максим зі мною так і не розмовляв. Я намагалася ще кілька разів з ним заговорити, але він цього не хотів, тому йшов від мене. Бабця мене сварила за це.

• Він хлопець і сам повинен був підійти до тебе і у всьому розібратися – наполягала на своєму вона. - Будь розумнішою і не бігай за ним. Якщо любить, сам прийде.

Тому я більше не намагалася з ним заговорити.

Яринка прийшла до мене ввечері.

• Привіт! – весело промовила з порогу.
• Ох, які гості! – обурилася бабуся.
• Привіт! – відповіла я.- Що тобі треба? – не витримала я.
• Просто прийшла на вечорки. Що не можна? – своїх невинним поглядом поглянула на мене.
• Проходь! – сказала я.

Я більше не ображалася на неї. Вона ж лише розповіла про те, що бачила. А Максим сам вирішив не розмовляти зі мною, тому я вважала, що дівчина не винна. Бабуся поглянула сердито на мене, напевно чекала, що я її вижену, а я навпаки – впустила. Тому, вона розвернувшись пішла до моєї кімнати.

• Як у тебе справи з Максимом? – одразу ж запитала вона.
• Погано! – промовила я. – Він не хоче зі мною розмовляти.

Я помітила, як вона зраділа.

• Яринко! Навіщо, ти йому про все розповіла? Тільки не потрібно брехати, я все знаю.
• Я не хотіла цього робити, але воно якось само так вийшло. Вибач мені, будь ласка. І не відвертайся від мене. Ти ж моя найкраща подруга.
• Я на тебе не серджуся. Максим сам так вирішив, якби кохав – то хоча б вислухав мене, а так.
• Не засмучуйся, Орисю! Знайдеш іншого хлопця, а він, дурень, нехай мучиться.

Нікого іншого я не хотіла, лише повернути свого Максима, але як це зробити не знала.

• Будеш чай? – запропонувала я.
• Давай, а то я трохи замерзла, коли йшла до вас.

Я поставила чайник, вийняла пиріг, який бабуся спекла ще зранку і так ми чаювали до пізнього вечора.

Настало Різдво! У піднесеному настої ми з бабусею пішли до храму. Вчора були на вечірньому служінні, а сьогодні із самого ранечку пішли на Cвяткову Літургію. Бабуся закрутила мені величезну хустину зеленого кольору із червоними квітами і «брензяхами» по краях. Я поглянула на себе в дзеркало.

• Ну, справжня Оксана з «Вечорів на хуторі» - посміхнулася я.

Бабуся також посміхнулася і ми вийшли з будинку. Майже біля храму зустріли Максима з родиною. Він сумно поглянув у мій бік, але нічого не сказав, лише привітався з бабусею.

• «Христос рождається!» Зі святом Вас, бабусю Оле! – промовив він.
• «Славімо його!» - відповіла вона. – І тебе, Максимку!

Ми ввійшли в середину. Як завжди на Різдво у храмі було дуже гарно. У ці дні, мені було найбільше сумно за батьками, адже вони любили це свято. Бабуся штовхнула мене в бік, щоб вивести із сумних думок. Почалася святкова Літургія. Хор сьогодні надзвичайно гарно виводив пісні. Я помітила, що Максим постійно дивиться в одну точку. Повернулась, в кінці храму на тому ж місці, що і колись стояв Тимофій. Він уважно слухав служіння. Наші погляди зійшлися і він швидко відвів свої очі. Я винувато опустила голову і знову поглянула на Максима. Хлопця вже не було на попередньому місці. Я боялася, щоб нічого поганого не сталося, адже бачила погляд Максима. Він щось задумав!

Ми вийшли з храму і йшли вже додому, коли почули вигуки. Обернулися і побачила бійку між хлопця. Максим люто кричав і бив Тимофія. Той не здавався і відповідав на удари. Я покинула бабусю і побігла до них, щоб їх зупинити.

• Перестаньте битися! – кричала я. – Максим, заспокойся! Тимофій – зупинись.

Я стала між ними, але один із хлопців у пориві ярості не помітив мене і штовхнув ліктем. Я впала в сніг. Тільки тоді вони зупинились і підбігли до мене.

• Відійди від неї! – просичав Максим. – Я сказав, пішов геть.
• Досить! – крикнула я.

Я помітила, що у Тимофія була розбита брова. Залишивши їх, я побігла додому.

• Що, вже чубляться? – запитала бабуся, коли я повернулася.
• Так. І все через мене.
• Нічого страшного. Все якось владнається. Сідай до столу, будемо снідати.

Бабуся вийняла з печі голубці, я нарізала шинки, ковбаски, поставила холодець, котлети і ми приступили до трапези. Все так смачно пахло, що не можливо було стриматися. Бабуся налила свого домашнього вина, яке вона восени робила з винограду і ми трішечки випили.

• Яке смачне ,бабусю! – вигукнула я. – Дуже пахне виноградом.
• Так. Цього року вино і справді вийшло дуже запашне.