4

Дзвін скликав всіх людей на службу Божу до храму. На вулиці падав лапатий сніг і замітав все навколо.

• Оце ж так і заметіль! – промовила бабуся, коли ми вийшли з будинку. – Йдемо швидше, доню, поки нас не замело.

Я кивнула головою і ми пришвидшили рух. По дорозі зустріли Максима з сім’єю, привітавшись ми пішли, на що Максим сумно поглянув у наш бік. Я ж не могла йти з ним, коли були всі його родичі. Соромно! Підійшовши до воріт храму, я повернулася і помітила, що Максим йшов поруч з Яриною. Він помітив, що я побачила і пішов вперед, залишивши її позаду. Отак краще!

Цього разу, Ярина стала в храмі біля мене. Вона також була до сповіді і Причастя, як і я. Я не зрозуміла, чому цього разу вона біля мене, зазвичай вона ставала спереду,  дивина якась.

• Орисю! – прошепотіла вона. – Можна мені сьогодні прийти ввечері до тебе?

Я здивувалася.

• А що сталося? – перепитала я.
• Просто, я давно з тобою не спілкувалася. То можна чи ні?
• Приходь! – відповіла я і посміхнулася до неї.

Я обернулася і помітила, що в кінці храму стояв Тимофій і Віра. Дівчина мала дуже гарний голос, тому баба Валя, яка зайшла майже останньою, підійшла до неї і вони пішли на клірус (місце в храмі, де співає хор), щоб співати. Тимофій залишився сам. Наші погляди зустрілися і я швидко відвернула голову.

• Хто це? – запитала Ярина.
• Знайомий! – різко відповіла.

Її охопила цікавість і вона також повернула голову.

• Симпатичний!

Я посміхнулася і легенько штовхнула її. Розпочалося служіння. Спочатку люди сповідалися, а вже під кінець служіння підходили до Причастя. Я і не помітила, як за мною став Тимофій, коли підходила до Чаші. Максим це помітив, тому швидко підійшов до мене і став за нами. Я підійшла до запивки, щоб взяти стакан і моєї руки торкнулася чиясь рука. Тимофій! – поглянула я. Я швидко її забрала, випила водичку і стала на своє місце. Хлопець лише посміхнувся.

Ось і ми повертаємося додому. Баба Оля пішла вперед із бабою Валею, а ми з Вірою йшли за ними.

• Прийдеш сьогодні до нас? – запитала вона.
• Я не знаю. До мене повинна прийти Яринка, тому можливо пізніше.
• Тоді, приходь з нею. Мені буде цікавіше. Можливо, ми подружимося з нею.

Я подумала, можливо так і вчиню. Нас наздогнав Максим.

• Привіт, зірочко ще раз! – промовив він і торкнувся моєї щоки.
• Ми ж бачилися! – засоромилася я.
• Так, але ж я не міг тебе поцілувати, а зараз – можу.

Він нахилився, щоб мене поцілувати і в нього поцілили сніжкою. Максим швидко повернувся і помітив Тимофія.

• Вибач, друже! – посміхнувся він. – Я хотів поцілити у Віру, і не розрахував силу.
• Кому, ти розповідаєш? Ти ціленаправлено кидав.
• Хлопці – стоп! – промовила я. – Ми ж тільки з храму. Що ви собі дозволяєте?

Вони переглянулися і замовкли. Максим схопив мене за руку і ми зупинилися. Тимофій наздогнав Віру і сердито поглянув на нас. Вони пішли вперед, а ми – залишилися.

• Максиме, що з тобою? – поглянула я на нього. – Ти що, ревнуєш?

Хлопець відвів свій погляд. Я зрозуміла, що не помилилася.

• Ти, що? Я ж тобі ніяких причин не давала. Ми просто товаришуємо, от і все.
• Можливо ти і товаришуєш, а йому ти дуже подобаєшся. Я бачив, як у храмі він на тебе дивився.
• Що? – поглянула я на нього. – Ця розмова ні до чого путнього не приведе. Тому, я піду додому.

Я зробила крок і він зупинив мене.

• Вибач, Орисю! – поглянув він в мої очі. – Більше такого не повториться. Я обіцяю.
• Отак, краще! – промовила я і притулилася до нього.
• Зустрінемось сьогодні ввечері? – запитав він.
• Вибач, але я вже пообіцяла Яринці. І Вірі, що ми сьогодні прийдемо до неї. Тому, можливо завтра?
• Ну, добре.

Я взяла його під руку і ми повернулися додому.

Як і домовлялися о 19.00 до мене прийшла Ярина і принесла пиріг з маком. Так, як зараз піст і ми після Причастя, то і страва також була пісна.

• Заходь, Яринко! – промовила я, коли дівчина стала на порозі.

Вона зняла верхній одяг і ввійшла до кімнати.

• Що ти робиш? – запитала вона і поклала смаколик на стіл.
• Ось! – я повернула їй мольберт і перед нею стояв у повній красі Максим, у чорному пальті, брючних штанях і щиро посміхався своєю білосніжною посмішкою.

Я вирішила ще раз його намалювати, тільки тепер на фоні нашої церкви. Він ж хоче бути священиком, тому коли отримає свою парафію, то поїде звідси, а я подарую йому частинку його дитинства і мого також, якщо я буду поруч із ним.