1
Минули роки і настав час дорослішання. Саме такий період у житті, коли змінюється світогляд і з’являються нові інтереси.
Коли Яринка почала жити у нашому селі я була дуже щаслива, адже ще з лікарні дуже з нею потоваришували. До школи цього року вона ще не ходила, бо була на рік молодшою від мене. Тож на наступний рік вона вже була першокласницею. Я познайомила її з Марійкою, бо Максима і Соломію вона вже знала. Ми товаришували. Часто дівчинка приходила до мене і ми з нею багато про що говорили. Інколи Марійка і Соломія мене ревнували до неї, бо говорили, що я про них почала забувати. Але, в дійсності все було не так. Я просто хотіла трошки більше уваги приділити їй. Про своє місце з Максимом я їй ніколи не розповідала, хоча і часто туди навідувалася з хлопцем.
І справді, це було лише наше з ним місце. Яринка часто запитувала мене, куди я ходжу з Максимом, але я завжди придумувала різні відмовки. Я помічала, що Яринка дуже хотіла б також гратися з Максимом, а не з дівчатами, але хлопець цього не хотів, бо був постійно біля мене. А її це починало злити.
Мені це подобалося, бо я не хотіла, щоб він був з нею, хоч і вважала її подругою.
Цієї осені я перейшла до 9 класу, а Максим до 11. Дуже багато чого змінилося, не тільки ми ззовні, але і з середини. За ці роки Максим дуже змінився. Він став ще вищим на зріст, але зміцнів у статурі. Темне волосся, здавалося ще потемнішало і виглядало, ніби розтала смола. Карі очі і пухкі губи манили до себе. Так! Він мені дуже подобався. Спочатку, я думала, що як друг, але тільки зараз зрозуміла, що ні, коли побачила його після літніх канікул. Кожного літа вони їздили на всі канікули до своєї бабусі Ніни в сусіднє село. Тож, я залишалася з Яринкою і Марійкою.
Я обернулася і побачила його. Він посміхався до мене і мені здавалося, що сьогодні навіть сонце почало світити яскравіше.
Він підійшов ближче до мене і я відчула його солодкий запах.
Я відчула, як калатало моє серце. Жодного разу ще воно не вибивало такого ритму. Я задумалася. Цікаво, якою б ми були парою?
Сьогодні ми повинні були поїхати до місті, щоб дещо докупити. Тож, зібравши свої фарби я поспішила додому. Швиденько вимила руки після малювання і ми з бабусею пішли на автобус. Приїхавши до райцентру, я підійшла до магазину з фарбами. Старі у мене вже закінчувалися, потрібно було купити нові, адже завтра знову до художньої школи. За цей час, я і справді багато чого навчилася. Ігор Петрович не міг натішитися моїм талантом. Він постійно хвалив мене, ставив у приклад в групі, а ще декілька моїх робіт забрали на виставки до міста. Я пишалася, а дівчата з класу мені по – справжньому заздрили. Особливо Лєнка. За ці роки навчання, вона і справді хотіла мені помститися. Їй дуже не подобалося, що її мазню ніхто не хвалить і Ігор Петрович називав мене найкращою ученицею в класі, а не її.
Одного разу після уроків, вона чекала на мене біля класу. Бабуся зі мною більше не їздила на заняття, я сама на цьому наполягла і вийшовши зіштовхнулася з нею. Вона визвірилася на мене і взяла мої роботи.
Я витріщила очі на неї.
Нічого собі, королева, не могла заспокоїтися я. Ще побачимо, хто кого. Приїхавши додому, одразу ж розповіла про все бабусі.
#10847 в Любовні романи
#4264 в Сучасний любовний роман
#2846 в Молодіжна проза
Відредаговано: 31.03.2020