8

Ми готували вечерю на святвечір. Бабуся розповідала цікаві історії про Різдво, а я з завмиранням серця їх слухала. Потім, вона заговорила про те, як святкувала її сім’я, коли ще була маленькою моя мама.

• Бабусю! Баба Валя говорила, що це Ви дали мені таке незвичайне ім’я. Можете розповісти, чому Ви мене так назвали?
• Чому б і ні. Давно потрібно було це зробити. У мене була колись тітка. Дуже гарною була на вроду і мала щасливу долю. У парі з чоловіком вони прожили до самої старості. Жили в мирі та злагоді. Тільки шкода, що дітей у них не було. А ще була вона дуже вмілою майстринею і вміла гарно розмальовувати скрині та печі. Я завжди милувалася її роботами і мріяла навчитися так, як вона. Але, Бог не дав мені такого таланту, а ось, у тебе він проявився і я дякую йому за це. Тому, щоб якоїсь її вшанувати я і наполягла, щоб тебе так назвали. Можливо, саме це ім’я допомогло тобі отримати такий дар. Ось так, ти і стала Орисею.
• Дуже гарна історія. Дякую бабусю за таке ім’я. Мабуть тітці Орисі на небесах приємно знати, що ви про неї не забули і назвали мене на її честь.
• Мабуть так і є.

Я задоволено посміхнулася і далі товкла мак у ступці для куті. Вечеря була готова, тож коли зійшла перша зірка, ми сіли вечеряти, бо опісля повинні були йти до храму на святкове богослужіння.

Бабуся закрутила мені велику, зелену хустину. Такі я бачила у фільмі «Вечори на хуторі» у дівчаток. Мені вона дуже сподобалася, тож покрутившись перед дзеркалом, ми тепло одягнулися і пішли. Вечір був напрочуд чарівним і загадковим, таким як у тому фільмі. Місяць світив високо на небі, а навкруги нього палахкотіли зорі. Здавалося от – от вилетить відьма Солоха і буде їх збирати до торбини. Я міцно вхопила бабусю за руку, бо згадала ще про одного персонажа із цього фільму: Чортика.

По дорозі, ми зустріли Максима і Соломію з мамою і татом. Вже місяць, як дядько Володя не п’є, тож у їхній сім’ї панує мир та лад. Привітавшись із ними, я пішла вперед з Соломією і Максимом. Ми узгоджували план, куди першим завтра будемо йти колядувати. Вони почали між собою сперечатися, я мовчала, бо села ще добре не знала, та й колядувати ще ніколи не ходила і не знала, як це потрібно робити. Після довгих суперечок маршрут був визначений і погоджений зі мною.

• Ти згодна, Орисю так іти? – запитав Максим.
• Як ви скажете, так і підемо! – промовила я.
• От і добре. Значить і зробимо так, як вирішили з Соломією.

Підійшовши до храму, ми перехрестилися. Вони пішли вперед, а я зачекала бабусю Олю. В середині храму все виглядала якось інакше, ніж завжди. Світла не було, лише миготіли вогники на ялинці, яка стояла посередині храму. Навкруги панувала дійсно святкова атмосфера, а ця ялинка, під якою знаходилися маленькі ясельця з Ісусиком, додавали ще більш піднесеного настрою. Я була зачарована і не могла відвести погляду від такого дійства.

Тож, по закінченню служби мене переповнювали емоції. Цілу дорогу я говорила, говорила і не могла закрити рота аж до самого дому. Бабуся відповідала на всі мої запитання, уважно слухала мене.

Зайшовши в будинок, ми помолилися і лягли з бабцею спати. Я подумки поринула до своєї мами. Якби вона бачила, як було красиво у храмі, вона б з нами завжди ходила б туди. Їй би це все сподобалося б. Але, її тут більше немає. Сльози навернулися на очі, але я їх стримала, бо в такий вечір не потрібно плакати, а радіти, бо «Христос Рождається!».

З самого ранечку бабуся пішла до храму. Я ж чекала свою компанію, щоб йти колядувати. Хвилювання не полишало мене, бо це все було для мене вперше. Максим з Соломією не забарилися, тож забігши до мене, ми пішли до першої хати за нашим маршрутом. Першими заходили вони, а я слідом за ними. Максим першим завів колядку, а ми з Соломією підхопили ритм, як нас вчила бабуся. Заспівали дуже гарно, тож господарі нас похвалили і дали нам гроші. Ми подякували і вийшли з будинку. На порозі розділили наколядоване і пішли до наступного будинку. Всі люди нас радо зустрічали і від цього настрій піднімався все більше і більше. Ми підходили до останньої хати. Задоволені наколядованим, ми усміхнені зайшли в середину. В хаті нас зустріла господиня. Посміхнулася і провела до кімнати.

• Христос Рождається! – промовили ми гуртом.
• Славімо його! – відповіла господиня.
• Можна заколядувати? – запитав Максим.
• Колядуйте.

Ми почали співати, а вона пішла до іншої кімнати і привела з собою дівчинку, яка сором’язливо виглядали із – за її спини. Я поглянула на неї і замовкла.

• Яринка! – вигукнула я.

Всі перестали співати і поглянули на мене. Дівчинка також подивилася і підбігла.

• Орися! – обійняла мене. – Я вірила і ми зустрілися.
• Так! І я також вірила!

Ми закружляли  в обіймах посміхаючись. Я познайомила її з моїми друзями. Тітонька Ліна дивилася на нас і не могла нічого зрозуміти.  

• Вам Яринка потім все пояснить! – промовила я, щоб заспокоїти тітоньку. Ми ще раз  поколядували і пішли додому, попрощавшись з Яриною.
• Розповіси нам, хто це така? – запитав Максим дорогою додому.
• Ми познайомилися в лікарні. Вона також була сиротою і чекала на нових батьків. Видно тітка Ліна і вдочерила її.
• Напевне, що так. – промовила Соломійка. – Бо дітей у цієї тітоньки ніколи не було.
• От і добре, що вона забрала її до себе. Тепер ми будемо жити близько одна біля одної і будемо далі дружити.
• А як же я? – подивилася на мене Соломія ображено.
• І з тобою, Марійкою і Максимом також! – штовхнула я його у сніг.