Ми готували вечерю на святвечір. Бабуся розповідала цікаві історії про Різдво, а я з завмиранням серця їх слухала. Потім, вона заговорила про те, як святкувала її сім’я, коли ще була маленькою моя мама.
Я задоволено посміхнулася і далі товкла мак у ступці для куті. Вечеря була готова, тож коли зійшла перша зірка, ми сіли вечеряти, бо опісля повинні були йти до храму на святкове богослужіння.
Бабуся закрутила мені велику, зелену хустину. Такі я бачила у фільмі «Вечори на хуторі» у дівчаток. Мені вона дуже сподобалася, тож покрутившись перед дзеркалом, ми тепло одягнулися і пішли. Вечір був напрочуд чарівним і загадковим, таким як у тому фільмі. Місяць світив високо на небі, а навкруги нього палахкотіли зорі. Здавалося от – от вилетить відьма Солоха і буде їх збирати до торбини. Я міцно вхопила бабусю за руку, бо згадала ще про одного персонажа із цього фільму: Чортика.
По дорозі, ми зустріли Максима і Соломію з мамою і татом. Вже місяць, як дядько Володя не п’є, тож у їхній сім’ї панує мир та лад. Привітавшись із ними, я пішла вперед з Соломією і Максимом. Ми узгоджували план, куди першим завтра будемо йти колядувати. Вони почали між собою сперечатися, я мовчала, бо села ще добре не знала, та й колядувати ще ніколи не ходила і не знала, як це потрібно робити. Після довгих суперечок маршрут був визначений і погоджений зі мною.
Підійшовши до храму, ми перехрестилися. Вони пішли вперед, а я зачекала бабусю Олю. В середині храму все виглядала якось інакше, ніж завжди. Світла не було, лише миготіли вогники на ялинці, яка стояла посередині храму. Навкруги панувала дійсно святкова атмосфера, а ця ялинка, під якою знаходилися маленькі ясельця з Ісусиком, додавали ще більш піднесеного настрою. Я була зачарована і не могла відвести погляду від такого дійства.
Тож, по закінченню служби мене переповнювали емоції. Цілу дорогу я говорила, говорила і не могла закрити рота аж до самого дому. Бабуся відповідала на всі мої запитання, уважно слухала мене.
Зайшовши в будинок, ми помолилися і лягли з бабцею спати. Я подумки поринула до своєї мами. Якби вона бачила, як було красиво у храмі, вона б з нами завжди ходила б туди. Їй би це все сподобалося б. Але, її тут більше немає. Сльози навернулися на очі, але я їх стримала, бо в такий вечір не потрібно плакати, а радіти, бо «Христос Рождається!».
З самого ранечку бабуся пішла до храму. Я ж чекала свою компанію, щоб йти колядувати. Хвилювання не полишало мене, бо це все було для мене вперше. Максим з Соломією не забарилися, тож забігши до мене, ми пішли до першої хати за нашим маршрутом. Першими заходили вони, а я слідом за ними. Максим першим завів колядку, а ми з Соломією підхопили ритм, як нас вчила бабуся. Заспівали дуже гарно, тож господарі нас похвалили і дали нам гроші. Ми подякували і вийшли з будинку. На порозі розділили наколядоване і пішли до наступного будинку. Всі люди нас радо зустрічали і від цього настрій піднімався все більше і більше. Ми підходили до останньої хати. Задоволені наколядованим, ми усміхнені зайшли в середину. В хаті нас зустріла господиня. Посміхнулася і провела до кімнати.
Ми почали співати, а вона пішла до іншої кімнати і привела з собою дівчинку, яка сором’язливо виглядали із – за її спини. Я поглянула на неї і замовкла.
Всі перестали співати і поглянули на мене. Дівчинка також подивилася і підбігла.
Ми закружляли в обіймах посміхаючись. Я познайомила її з моїми друзями. Тітонька Ліна дивилася на нас і не могла нічого зрозуміти.
#10847 в Любовні романи
#4264 в Сучасний любовний роман
#2846 в Молодіжна проза
Відредаговано: 31.03.2020