7

Сьогодні я знову поїхала до художньої школи. Ігорю Петровичу дуже сподобалася моя робота, на якій я зобразила захід сонця. Він сказав, що у мене є своє особливе бачення світу і що це унікальний дар, яким володіє не кожен художник. Мені дуже сподобалися його відгуки і бабусі також. Тож, сьогодні ми вже малювали на занятті. Викладач запропонував намалювати свою мрію. До цього завдання, я приступила із великим задоволенням. Щось у мене не виходило, а щось допоміг намалювати викладач, тож до кінця заняття я мала готовий малюнок. Задоволена собою, я показала його Ігорю Петровичу.

• Молодець, Орисю! Дуже гарно все намалювала і я можу точно сказати, ким ти хочеш бути у майбутньому. Художником?
• Так! Я дуже цього хочу.
• Тоді, все в твоїх руках. Старайся, розвивайся, а я тобі чим зможу допоможу.
• Дякую!

Заняття закінчилося і я вийшла з класу. По дорозі мене штовхнула якась дівчинка. Від болю в руці, я повернулася. Вона стояла і дивилася на мене.

• Що? Думаєш будеш кращою, ніж ми? Селючка! – сердито промовила вона.
• Я і не прагну цього.
• Тоді чому випендрюєшся?

Я більше не стала говорити. Розвернулася і попрямувала до бабусі.

• Ну, як справи? – перепитала вона.
• Все добре. Викладач мене похвалив.
• Молодець! Це означає, що гарно працювала.
• Бабусю!- не знала, як запитати. – Мене щойно одна дівчинка з класу штовхнула і сказала, що я випендрююся. Але, я ж цього не робила? Я просто гарно виконала свою роботу.
• Доню! – промовила бабуся. – За те, що у тебе гарно виходить, ти не повинна перед кимось відповідати. Вона просто тобі заздрить, що викладач тебе похвалив, а не неї. От і вирішила всю злість на тебе злити.

Я заспокоїлася і ми попрямували додому.

Наближалося Різдво. Передріздвяний піст уже тривав два тижні. Спочатку, я не знала, що це таке, але бабуся мені пояснила, що піст допомагає нашій     безсмертній душі очиститися від гріхів. Тому, ми повинні на цей період відмовитися від жирної їжі, а споживати лише рослинну. Бабуся почала більше молитися, адже крім пісної їжі ще потрібно було молитовно підтримувати свою душу. Я намагалася все робити так, як бабуся. Коли вона молилася, я стояла біля неї і все уважно слухала. Їжа, хоча і була пісна, але мені дуже смакувала, бо я намагалася також духовно очищатися. Інколи бабуся наполягала, щоб я з’їла відварене яйце чи шматочок ковбаси, але я вирішила, що також спробую постити. Максим і Соломія також цього дотримувалися. А ще, бабця вчила з нами колядку, адже на Різдво ми підемо колядувати (прославляти народження маленького Ісуса Христа). Я вперше піду колядувати, тому намагалася гарно навчитися співати, щоб не підвести товаришів, які давно вже це роблять.

• Орисю! – погукала бабуся. – Сьогодні у нас багато роботи. Допоможеш мені?
• Так. – відповіла я і злізла з ліжка.

Сьогодні була субота, тож бабуся вирішила навести лад у хаті.

• А що потрібно зробити? – запитала я.
• Я буду білити стіни у хаті, а ти будеш витирати пил. Впораєшся?
• Звичайно.
• Тоді, одягайся і сідай снідати, а я тим часом піду і розведу глину у відрі.

Дивне заняття, білити глиною стіни. Цікаво буде це побачити. Я швидко одягнулася, поснідала і прибрала зі столу. Бабуся Оля закрутила мені хустину, щоб глиною не замазати волосся і ми приступили до роботи. Спочатку бабуся підтягнула стола до однієї стіни. Рушники, тюль і доріжки були давно винесені на вулицю, тож залишалося тільки розпочинати. Бабуся взяла щітку, я здивувалася, адже такого приладдя я ще ніколи не бачила.

• Бабусю, а з чого зроблена ця щітка? – запитала я, оглянувши її.
• Є така трава, яка росте у болоті. Вона твердіша від іншої трави, от вона рветься, гарно складається і перев’язується мотузкою. І виходить ось - така щітка.

Дивна річ, ця щітка.

• А як вона працює?
• Ось поглянь.

Бабуся вмочила кінчиком щітки у глину, розведену водою і почала швидкими рухами водити її по стіні. Це було схоже на те, як баба Валя фарбувала влітку свою хвіртку.

• Тяп – ляп! Тяп-ляп! – було у мене в голові, коли я спостерігала за бабусею. Було смішно за цим спостерігати.

Бабця швидко побілила стіну і перенесла стіл до іншої. А я взяла ганчірку і почала витирати двері, які були трохи заляпані глиною.

Наша праця тривала до вечора. Стомившись, я присіла на стільчик. Кімнати були побілені і в будинку запахло свіжістю і глиною. Цей запах мені сподобався, якось незвичайно було вдихати ці нові аромати.

• Що, пахне глина? – поглянула на мене бабуся і посміхнулася.
• Так, дуже! – вдихнула я.
• Чистотою пахне, отак повинно бути і у нашій душі, перед кожним святом,  як зараз у будинку. Так?
• Так, бабусю, так! – промовила я.