Ось і настала осінь. Мій перший шкільний день. Бабуся швидко мене одягнула у новий одяг, заплела волосся і прикрасила його пишними бантами. Я поглянула в дзеркало.
Я поглянула на бабусю і обійняла її.
Бабуся дала мені великий букет із бордових жоржин, які росили у неї на подвір’ї і ми попрямували до школи. По дорозі, ми зустріли Марійку і Соломійку. Ми посміхнулися і привіталися. Кожна із нас по вихвалялася своєю шкільною формою і бантами, лише Максим йшов поряд з нами і посміхався.
Він образився і пішов вперед. А ми і далі гомоніли про своє. Школа у бабусиному селі була невелика за розмірами, хоча і було в ній аж 11 класів. Нас завели до класу, де вже сиділи учні. Приємна молода жінка підійшла до нас і розсадила по місцях. Це була наша вчителька – Марина Григорівна. Ми задоволено переглянулися, бо були сусідами по партах. Потім нас вивели на святкову лінійку і по її завершенню знову зайшли до класу. Перший урок був дуже цікавим, бо вчителька розповідала про Україну. Я багато чула про нашу країну і хоча ще маленька, але дуже пишалася тим, що тут народилася. Урок закінчився і ми пішли додому. Книжок нам не дали, хоча я їх дуже хотіла, але пообіцяла вчителька, що завтра ми їх отримаємо.
Ось так і розпочалося моє навчання в школі. Кожен день був дуже цікавим і насиченим. Всі шкільні предмети мені дуже подобалися, а особливо - малювання. Поглянувши на мій малюнок, вчителька захоплено сплеснула руками. Тому, вона наполягала, щоб бабуся влаштувала мене до художньої школи у райцентрі.
Бабуся не знала, що сказати. Їй було б тяжко мене возити до райцентру, бо це не близько, але поглянувши на мене, вона погодилася.
Тож, з наступного тижня ми поїхали до художньої школи. Викладачі поглянули на нас з бабусею, як на останніх селюків. Вони запропонували мені намалювати квіти, які стояли у вазі на підвіконнику і дали мені олівці. Я старалася зобразити все так, як бачила я. Коли малюнок був готовий, вони поглянули на нього і були приємно вражені. Похваливши мене, сказали бабусі, що згодні мене прийняти, але навчання не безкоштовне. Бабуся і на цьому погодилася.
Я була щаслива, адже цього дуже хотіла. Приїхавши додому, я одразу побігла до Соломії, щоб розповісти про цю приємну подію. Тільки ввійшла до будинку, як почула крики і голосіння тітоньки. Я з острахом підійшла до дверей і почула плач Соломії і крики їхнього батька. Заглянувши через щілинку, помітила Максима. Він стояв посередині між батьком і мамою і намагався його вгамувати. Як ж він мужньо тримався! Такий юний, а вже захисник!
Чоловік говорив погані слова і повернувся до дверей, щоб вийти. Я злякалася, що мене помітять і стрімголов чкурнула додому.
Бабуся хотіла йти до них, але я її зупинила.
Вона пішла до їхнього будинку, а я вслід за нею. Тільки до будинку я не йшла, а присіла біля огорожі і заглядала через дірочки. Моя безстрашна бабця ввійшла в середину і вже за кілька хвилин звідти вибіг Максима тато. Він голосно лаявся і пішов до літньої кухні. Бабуся за ним. Вона його сварила і лякала.
Бабуся більше не стала нічого говорити, а пішла до воріт. Помітивши мене, вона взяла за руку і ми пішли до свого будинку. Я не могла зрозуміти, чому дядько Володя такий сердитий буває, адже він завжди такий привітний, добродушний, ніколи в його очах я не бачила агресії, а сьогодні його просто неможливо було впізнати.
#10847 в Любовні романи
#4264 в Сучасний любовний роман
#2846 в Молодіжна проза
Відредаговано: 31.03.2020