Розділ 1

        Софія покружляла перед дзеркалом, милуючись собою. Сьогодні їй виповнюється двадцять. Студентка, третьокурсниця Львівського державного університету готувалась до першого гучного святкування. Нелегко було випросити в батьків, а особливо в тата дозвіл відсвяткувати свій ювілей в колі друзів, ще й в нічному клубі. Невідомо, як і що саме сказала батькові матір, але стиснувши зуби Ілля врешті дав згоду відпустити доньку за умови, що вона повернеться до опівночі. 

Легка сукня зеленого кольору підкреслювала ідеальні дівочі форми. Довге волосся, Софія вирішила розпустити, бо так вона собі подобалась значно більше. Дівчина провела тушу по віях, добавивши до образу додаткового шарму. Її зелені очі, колір, який генетично передався від матері вдивлялись у дзеркало, вишукуючи які-небудь недоліки. Залишившись задоволеною своїм виглядом Софія поспішила зателефонувати найкращій подрузі. З Дариною вони дружили ще з пелюшок. Старша на два місяці Дара була донькою Лізи та Павла. Дівчата навіть щодо цього любили жартувати, мовляв, дружба батьків передалась їм у спадок. Обговоривши, де зустрічаються, подруги попрощалися. 

– Вау, сестричко, ти справжня красуня. – до кімнати увійшов Захар. 

Софія зашарілась від братового компліменту.

– Тримай, це тобі. – хлопець простягнув коробку перетягнуту кольоровою стрічкою. 

Дівчина розгорнула подарунок і вийняла звідти шовковий шарф. Приємний дотик легкої тканини пройшовся її долонею. 

– Дякую, братику. – Софія поцілувала Захара у гладенько вибриту щоку. – Ти готовий? – оглянула хлопця з ніг до голови.

– Як бачиш, залишилось лиш накинути сорочку. Мама вже допрасовує.

– А сам?

– Припини, я намагався, але ти ж знаєш нашу маму. Ніхто не зробить цього краще за неї. – передражнив, без злого умислу. 

– А ти й радий. – усміхнулась, знаючи добре мамину турботу та братову лінь. – Телефонувала Дарина, ми з нею домовились зустрітись о п’ятнадцятій годині біля Оперного театру. Ти з нами чи під’їдеш пізніше?

При згадці про дівчину Захар знітився. Дарина йому давно подобалась, але далі дружних розмов справи не доходило. 

– Не розумію, чому ти їй досі не зізнаєшся у своїх почуттях? – Софія пожурила брата за несміливість.

– Ну ось, сьогодні візьму й зроблю це. – випхав руки з кишені штанів і подався геть з кімнати сестри, прийнявши для себе остаточне рішення.

Софія, а за нею Захар, відправилися на святкування. На полегшення батьків компанія друзів у Захара і Софії була спільною.

Маргарита присіла з ноутбуком в руках на зручний м'який диван, аби трохи часу присвятити улюбленій роботі. Весільна агенція досі процвітала в руках жінки. На той момент компанія набрала чималих масштабів, цілі команди працювали над організацією заручин і весіль. Рита обожнювала свою справу, віддаючи їй усю себе. Ілля, який продовжував працювати тренером в школі, змирився з завзятістю дружини і як люблячий чоловік й надалі її у всьому підтримував. З роками їхні почуття лише зміцнились. Звісно, не обходилось без дрібних конфліктів, які вони зазвичай обговорювали, не дозволивши розпалитись емоційному вогнищу.  

– Ілля, годі тобі нервувати. Все буде добре. Тим паче вона не одна, з нею Захар. – звернулась до чоловіка, помітивши його стурбований вигляд. Знала, що хвилюється за доньку. Обожнював її, завжди леліяв і балував своєю любов’ю.

– Рито, ти хіба не хвилюєшся? Вона ж вперше пішла на гучну гулянку. Ще й куди?! В клуб. І навіщо я їй тільки дозволив?

– Софія розумна дівчинка. І вже не маленька.

– Ось, тому. Не маленька, приваблива, в самому розквіті. На таких, як наша Софія найбільший попит, а в цих клубах коїться невідомо, що. Згадай себе в її віці.  

Маргарита нахмурила ідеальної форми брови, відчувши в голосі чоловіка докір. 

– Не розумію на що ти натякаєш? – стрепенула від природи своїм хвилястим волоссям. 

Ілля миттєво збагнув, що сказав зайве. 

– Я нічого такого не мав на увазі. Вибач, якщо образив. Це все через дурнувате хвилювання. – Ілля поклав руки на плечі дружини та поцілував її у скроню. Маргарита пригорнулась до чоловіка, відпустивши образу. 

– Я розумію, я також хвилююсь і за Софію, і за Захара. Але ми повинні прийняти цей факт, що наші діти виросли. Ще рік, два і вони вдвох вилетять з нашого домашнього гніздечка. 

– І залишимось лише ми. – накрив губи коханої гарячим поцілунком. 

– Ілля батькович, що це ви собі дозволяєте? – запитала грайливо Маргарита, відставивши в бік ноутбук. 

– Пробую, як це жити без дітей. – Ілля підхопив дружину на руки та поніс її до їхньої спальні. 

В будинку, який вони придбали декілька років тому, зазвучало відлуння збудженого жіночого крику, який вмить перетнувся з грубим чоловічим. 

Вечірка була в самому розпалі. З обличчя Софії не сходила радісна усмішка від усіх привітань та побажань. Окрім того, щасливою її робило відчуття свободи, таке дивне та досі їй невідоме. Батьки її любили, особливо ця любов відчувалась з боку батька. Так вже повелось, що здебільшого чоловік, коли у нього народжується донечка, стає геть іншим – м’яким, сердечним, все життя леліє та оберігає свій скарбик, а потім не здатний відпустити, бо не може змиритись з тим, що його маленька дівчинка виросла і тепер не він увесь її світ, а хтось інший. 

Софія не хотіла думати про час, який спливав з неймовірною швидкістю. Хотілось танцювати, веселитись і нікуди не поспішати, як було зазвичай. Захар теж втомившись від батькових повчань і контролю вирішив повеселитись на славу. Заручившись підтримкою молодшої сестри й випитого зайвого, хлопець нарешті набрався сміливості зізнатись Дарині в своїх почуттях. 

– Ну нарешті, а то я вже було подумала, що до кінця віку не дочекаюсь від тебе оцих заповітних слів. – розпливлась в щасливій усмішці Дарина. Захар їй також подобався, до того ж вона знала від Софії про його закоханість, але вирішила не відбирати в нього право зізнатись в цьому першим.