I частина

Вдалині тихо падає сніг, неначе тисячі діамантів, повільно покриваючи землю білим покривалом. Світло ліхтарів відбивається в сніжинках, створюючи відчуття казкової атмосфери. Я відпиваю улюблений карамельний лате й оглядаю кафе: заклад прикрашений блискучими гірляндами, мерехтливими вогнями та різдвяними прикрасами. Повітря пронизане ароматом гарячого шоколаду, імбирних пряників і ялинки. Постояльці насолоджуються теплою атмосферою, сидячи біля прикрашених столів. На задньому плані грає легка передноворічна мелодія, створюючи почуття веселощів та очікувань.

Ловлю незадоволений погляд Лазаря, який протирає склянки, стоячи за барною стійкою. Він не любить, коли я приходжу до нього на роботу, особо напередодні свят. Киваю йому, піднімаючи напій, а потом дивлюся на екран телефону. Хвилююся. Чи прийде вона? Дзвіночки на дверях видають приємний дзвін, який каже, що хтось завітав до кав’ярні. Озираюся та помічаю на порозі свою подругу: вона розстібає комбіновану екошубу з овчинної керлі бурого відтінку, вішаючи її на вішалку-стійку. Вслід знімає шапку, засовуючи її в рукав шуби, а потім шукає мене поглядом. Машу, окликаючи:

— Фей! Я тут!

Помітивши, прямує в мою сторону: бордово-червона сукня в підлогу з рукавами створює враження елегантності та пристрасті, а світле шовковисте волосся злегка погойдуються при кожному її кроці. Фей зачарувала своїм вбранням усіх навкруги й навіть мене. Відчуваю легкий біль у потилиці та розумію, що подруга вже стоїть біля мене:

— Гей! Що в тебе за термінове діло? Його не можна було обговорити через телефон? — обурено скаржиться вона, схрещуючи руки на грудях.

— Сідай, зараз все поясню, — відповідаю їй, вказуючи на стілець напроти себе. — Що будеш: капучино чи американо? Або щось міцніше? — рукою підкликаю офіціанта.

Фей сідає навпроти мене, обдаровуючи зневажливим поглядом:

— Тільки не кажи, що мені знову треба буде прикинутися “твоєю” дівчиною.

— Цього разу завдання просте.

Вона спантеличено зітхає, і до нас підходить офіціант. Роблю замовлення: “Одне капучино, будь ласка”, а потім вимовляю своє прохання:

— Ти зможеш скласти компанію Інесі, поки я буду на іншому побаченні?

Подруга кладе лікті на стіл, обвиває пальці разом та розпливається в посмішці:

— Ха…що, не можеш бути одночасно у двох місцях? Раніше у тебе це добре виходило, втрачаєш хватку?

Її насмішка могла з легкістю зачепити мене в минулому, але ті дні давно минули:

— Я нічого ніколи не втрачаю, і ти про це чудово знаєш, — роблю останній ковток лате, посміхаючись їй, від чого куточки її губ сповзають вниз. — Просто завтра, напередодні Нового року, в мене чотири побачення: два вдень та два ввечері. Увечері, як розумієш, ти повинна мені допомогти.

Перед нами з’являється офіціант, ставить на стіл чашку з капучино й прибирає мою. Фей бере напій, обережно дмухаючи: аромат проходить крізь мене, відчуваю нотки гіркоти та насолоди разом. Приємний запах. Зробивши ковток, вона запитує:

— Яка мені від цього користь?

— Ніяка, — коротко відповідаю їй, але потім продовжую: — Твої батьки поїхали у відрядження, а твій брат точно не проводитиме з тобою час, адже… — звертаю погляд на барну стійку, де, як і раніше, за нею стоїть Лазар, — він вже має людину на завтрашній вечір. І що вже говорити про твого “майбутнього” нареченого Ітана: поїхав разом із сім'єю до Лондона, не сказавши тобі ні слова. Ти зовсім одна напередодні Нового року.

Фей закушує губу від злості, я правий в кожному своєму слові. Відсунувши чашку, вона дивиться у вікно закладу, про щось думаючи. Вчиняю так само, вирішивши, що мовчання між нами затягнеться надовго, але Фей мовить:

— Вірно, я зовсім одна. Тоді дай мені відповідь: Чому саме вона? Чому я повинна скласти компанію саме Інесі?

Її питання спантеличує, я й сам не знаю відповіді, а може… знаю. Уловлюю поглядом пару, що проходить повз: вони сміються, їхнє дихання утворює хмари пари, що повільно відлітають в холодне небо. Вечірні зорі відбиваються в їхніх очах, як маленькі вогники надії у безмежній зимовій темряві. У цей момент вони стають частиною зимового пейзажу, наповнюючи його теплом та коханням. З моїх вуст мимоволі злітає:

— Вона…

— Вона особлива?

— Ні. Вона – вміє чекати.

Подруга вишкірюється від моєї відповіді, але прикриває рукою рота:

— Вміє чекати? Що за маячня, міг би сказати, що тобі просто її шкода.

— Шкода? Може, спочатку вона в мені викликала таке почуття, але... знаєш, я міг призначити зустріч і просто не піти чи забути, але вона все одно чекала. В один з таких днів я просто забігався як муха в окропі, та потім згадав, що ми домовилися зустрітися десь о сьомій годині, а вже було близько десятої. Я біг, думаючи, що вона вже давно пішла й подумки послала мене до всіх чортів, але вона...

— Вона просто відчайдушна, — зробила висновок Фей. — Гаразд, складу компанію Інесі, але тільки ось… — вона жестом правої руки почала потирати великим пальцем вказівний та середній разом, — за які гроші я її поведу?

Посміхаюся. Дістаю картку з гаманця та простягаю їй: — Не турбуйся про це.