6

— Так, стоп! — Вмішався до розмови пристарілий хіпстер. — Зупиніться, дівчата! Гроші – це точно не те, через що варто лаятися. Краще перевірте чи на місці документи.

— Всі документи на місці. — Хлюпнула носом Ксана.

— То вам ще пощастило на пристойних шахраїв! — Розсміявся чолов’яга. — Головне, що не вкрали ваші паспорти, від цього могло бути проблем набагато більше, аніж від втрати грошей.

Жінки дивилися на нього в усі очі.

— До речі, скільки у вас там свиснули? — Продовжував веселитися дідуган.

— Близько десяти тисяч. — Гірко зітхнула Липовець і ледь втрималася аби не додати, що таку пенсію він точно не отримує.

— І прикраси. — Подала голос подруга.

— Зрозуміло! — Здавалося ситуація його неймовірно забавляла. — Дами, якщо я залишу вас самих на десять хвилин, обіцяєте не повидирати одна одній очі?

Подруги знову здивовано подивилися на свого помічника і нічого не відповіли. Але треба визнати, що це дещо знизило градус напруги між ними. Не встигли пристрасті по з’ясуванню стосунків нарости з новою силою, як до номеру повернувся веселий пенсіонер.

— Прошу! — Сміючись промовив він. — І положив на шухлядку 300 доларів і ще декілька купюр в українській валюті по 500 гривень.

Бідна Липовець розгубилася настільки, що ляпнула перше, що спало їй на думку:

— Ми не будемо з вами спати!

— Боже збав! — Підійняв руки догори меценат. — Навіть на думці такого не мав. Просто так вже сталося у житті, що сума у десять тисяч гривень зовсім не є для мене якоюсь астрономічною. І мені б дуже не хотілося аби дві чарівні жіночки погиркалися між собою через таку дрібничку.

— Але хто Ви? — Запитала здивована Ксана.

— Милі леді, дозвольте відрекомендуватися, Георгій Сєнцов. Власник кондитерської фабрики «Солодкий світанок».

— Це Ви власник «Солодкого світанку»? — Перепитала вражена Анастасія. — У ваших фірмових магазинчиках продаються неймовірні солодощі!

— Дякую! Ми робимо нашу справу на совість, з думкою про людей.

Після цього вони перекинулися ще декількома фразами і новий знайомий покинув їх номер, залишивши подруг наодинці.

— Ну й ну! Буває ж таке! Кому розкажи, - не повірять… — Видихнула Ксана.

— Це взагалі так дивно, що власник величезного кондитерського концерну, солодощі якого продаються по всій Україні, приїхав відпочивати до Бердянську. — Бурчала собі під ніс Липовець. — Хіба таке можливо? Невже люди такого рівня взагалі подорожують рідною країною?

— А може він нас надурив?

— Правильно! — Підняла вказівний палець до гори Настя. — Обпеклася на молоці, дуй тепер на воду.

— Не дошкуляй! — Буркнула Ксана.

Тим часом подруга загуглила в телефоні: власник «Солодкого світанку». І опа! Справді, вибило фото цього самого дідуся-хіпстера, який ще годину тому допомагав їй відсунути шафу від дверей ванни, а потім приніс і, як ні в чому не бувало, подарував гроші.  Щоправда, но світлинах він був зображений у солідному костюмі. Так-так, що ще про нього пишуть… Громадський діяч, меценат. Ну, в цьому вони переконалися особисто. 65 років. Угу-угу, зрозуміло… Входить до сотні найбагатших людей України. Що? І він відпочиває у Бердянську???

Від усієї цієї інформації у Насті голова йшла обертом. Події сьогоднішнього дня здавалися їй неймовірними. Спочатку їх пограбували два молодика-альфонси, потім вони познайомилися з мільйонером, чи може навіть мільярдером, який щедро відсипав їм грошенят. Дива та й годі! Прямо сюжет для кіно!